— Саньку, треба щось робити! — вже не стримуючись, вигукнув Грицик товаришеві.
— Знаю, — крізь стиснуті зуби відказав Санько й озирнувся.
За ними мчало не менше трьох сотень вершників. Зовні видавалося, ніби їх жене проста цікавість, про те Санько відчував, як усе потужніше у тій масі наростає жадоба відплати…
І раптом він зрозумів, що все це означає. А ще краєм підсвідомості Санько завважив, як віддалік, невидимі за кущами, в одному напрямку з натовпом женуть Барвінок з Куцим…
Раптом всі угледіли, як звівся посеред натовпу на стременах кремезний русявий хлопець, як свиснув він якимось особливим пронизливим свистом.
І тут із сотень горлянок вихлюпнувся жахний зойк: напереріз диким коням промайнули дві сірі блискавки — і жеребці, не встигнувши навіть заіржати, покотилися по землі з перекушеними горлянками. А блискавки перевтілилися у двох здоровенних вовків, що, збуджено злизуючи з писків ще гарячу кров, обернулися до переслідувачів.
— Вовкулаки! — сполошено зойкнув натовп.
Передні з татар мимоволі смикнули за поводи, стримуючи біг своїх коней.
А русявий здоровань знову звівся на стременах і крикнув на увесь степ так, аж на його шиї набрякли сині жили:
— Хто за Швайку — скидайте тюрбани!
І сталося дивне — більша половина вершників поскидала тюрбани. А за мить у повітря злетів радісний голос:
— Бий татарів! За Швайку!
Грициків голос ще лунав у повітрі, а його рука вже вихопила шаблю і полоснула нею довгов’язого татарина.
І доки інші татари намагалися второпати, що означав той крик, доки вони спостерігали, як сповзав з коня довгов’язий, під сонцем зблиснуло ще зо дві сотні ятаганів… З диким іржанням зводилися дибки коні загиблих ординців.
Та все ж з десяток-другий нукерів встигли вихопити зброю. І серед них був Басман-бек.
— До мене, правовірні! — пролунав його голос.
Нукери, відбиваючись від шалених наскоків, рвонули до свого вожака. Проте вже мчав на нього Грицик і зітнулися в повітрі дві сталеві блискавки. Широко й могутньо замахувався Басман-бек, і мало хто на світі міг би встояти проти його ударів. Проте Грицик якимось дивом ухилявся від них, а його шабля цілила в Басман-бека, здається, одночасно з усіх боків. Зрештою похитнувся Басман-бек, бризнула кров з правої руки. Хотів він перекинути свою зброю в ліву руку, але не встиг…
Грицик витер піт і озирнувся, шукаючи наступного супротивника…
Та його не було. Лише ген-ген удалині періщив коня якийсь чауш, проте його вже наздоганяли дві сірі блискавки.
А ще за хвилину Грицик з Саньком підхопили закривавлене, безвільне тіло непритомного Швайки і дві сотні вершників щезли в неозорому просторі…
ВОВКУЛАЦЬКИЙ СЛІД
Припікало. Красуні-полонянки посилено розмахували широкими павичевими віялами, що їх лише вчора привезли з-за моря. Це був дарунок турецького султана, і зараз Менглі-Гірей вирішив його перевірити. Нічого не скажеш — віяла навіювали м’які, заспокійливі потоки прохолодного повітря. А ще від них ішов такий дивовижно звабливий запах, що аж у голові паморочилося з незвички. Ні, таки розуміються в турецькому палаці на розкошах! Чого доброго, ще й призвичаїтися можна до них. А це вже зайве. Його, Менглі-Гірея, діди-прадіди звикли все життя проводити верхи на коні, тож і їхньому нащадку не годиться порушувати звичаї предків.
Менглі-Гірей змахнув рукою — і полонянки щезли. Разом з ними розвіялися і п’янкі пахощі. Замість них чутливі ніздрі кримського хана вловили звичні запахи кізяків, шкіри, вапна…
Він розплющив очі і озирнувся. Віддалік сотні напівголих рабів копошилися в будівельних завалах, бігали з розчином, підносили камінь. Так, не годиться порушувати звичаї предків, але хто сказав, що володар не повинен нічого залишати по собі? Тож коли його великі предки уславилися тим, що додавали до своєї держави все нові й нові землі, то він, Менглі-Гірей, воліє залишитися в пам’яті прийдешніх поколінь як перший у татарському світі будівничий. Слава Аллаху, гроші тепер з’явилися і саме час втілювати в життя свою мрію. І хоча в хаосі, що його зараз творили будівельники, ще нічого й не вгадувалося, Менглі-Гірей уже бачив, якими могутніми і водночас легкими постануть стіни його палацу, як злетять високо вгору пружні струмені фонтанів, незгірші, ніж у султанових садах! І гулятимуть межи райських дерев такі ж райдужні птахи, а в’юнкі красуні чаруватимуть усіх своїми танцями…