Виявляється, акторів і операторів (тих, хто знімає фільм) вибиратимуть саме з-поміж учнів з їхньої школи. І якщо про це довідаються, скажімо, старшокласники, то хто дасть гарантію, що вони не відтиснуть справжніх шестикласників і нахабно займуть їхнє місце? Тому їм краще не знати, що зйомки почнуться в суботу об одинадцятій ранку у верболозах під Городищем.
Про це місце я дізнався, ще коли був козацьким вовком. Городище тоді було таке круте й високе, що в того, хто дивився з нього вниз, аж у животі тенькало. А ще вчителька історії розповідала, що в давні часи Воронівка була містечком Римовим, а саме Городище огороджували височенні вали. І в ньому стояла сторожова застава, що оберігала Київську Русь від зажерливих кочівників.
Сьогодні Городище зовсім не нагадувало укріплення. Вали обвалилися, і воно перетворилося на похилий пагорб, на якому росло з десяток розлогих берестків та подекуди визирали з землі старі надмогильні брили. Під самим Городищем утворилася така собі простора й затишна галявина. До неї з трьох боків підступали гінкі верболози, а далі, ген до обрію, шелестіли зелені очерети присульських плавнів. До галявини в’юнилася згори вузенька стежка.
Саме сюди й прямували зранку шестикласники. Першими, звісно, були ми з Грициком та його товаришами. За нами почали підтягатися й інші учні.
А рівно об одинадцятій по стежці зійшли ті, на кого ніхто не сподівався, — Макогін і Козулька. Я завважив, як багато хто зіщулився, побачивши їх. Видно, не одного з шестикласників ці здоровила теж встигли пригостити запотиличником чи підніжкою. Макогін з Козулькою повагом, наче якісь всесвітньо відомі знаменитості, пройшли крізь завмерлий натовп і зупинилися в центрі галявини.
— Отже, так, — почав Козулька. — Як ви вже знаєте, дуже авторитетні люди, — він підніс пальця догори, — захотіли зняти кілька фільмів про життя теперішніх школярів. І мій старший брат, який зараз мешкає у Києві, порадив їм звернути увагу саме на нашу школу. Бо ніде, казав він, немає таких метких і войовничих хлопців, як у нас. Тому ми з вами повинні зі шкури вилізти, але довести, що так воно і є. Ну як, згодні?
Він насупив брови, і під його поглядом чи не половина глядачів зіщулилася й закивала головами.
— Чудово! — Козулька вдоволено потер долоні. — Додам тільки, що ті люди довірили нам самим обирати акторів і операторів… Він ще раз обвів поглядом натовп і урочисто проголосив: — А тепер дозвольте надати слово головному режисерові фільму Петрові Миколайовичу Макогону!
Макогін кивнув Козульці, тоді прокашлявся і поважним голосом почав:
— Отже, так. Після довгих суперечок ми вирішили, що оператором фільму буде… — він витяг з кишені зіжмаканого папірця, якусь хвилину розглядав його, вдаючи, ніби вперше побачив, що там написано, а тоді вигукнув так, наче був не біля верболозів, а на боксерському рингу:
— Васи-и-ль Сли-и-и-вка-а-а! Привітаймо його!
Дехто з шестикласників нерішуче вдарив у долоні. Сам же Васько розгублено закліпав очима.
— Я не… — почав він, проте Макогін махнув рукою і Сливка замовк.
— Підійди ближче, — звелів йому Козулька. — Не бійся, ми сьогодні не кусаємось… Ось тобі Макогонова мобіла, і ти зніматимеш на неї все, що я тобі накажу. А тепер ще раз привітаймо знаменитого оператора майбутнього шедевру бурхливими оплесками! — заволав він і першим заплескав у долоні.
— Що ж, підемо далі, — продовжив Макогін, коли Козулька скінчив аплодувати. Він знову втупився в папірця й оголосив: — На роль головних акторів обрано Данила Орляка та Григорія Сторожука…
Лапи геть від Грицика!
— Просимо! — просяяв від цієї звістки Козулька і знову заплескав у долоні.
— Нас? — здивувався Грицик.
— Вас-вас, а кого ж іще, — Козулька по-дружньому обійняв хлопців за плечі і вивів їх на середину кола. — А тепер потисніть один одному руки і починаймо… Знімай! — наказав він Сливці, а сам відскочив убік і щосили заволав: — Бокс!
— Це що… — почав Грицик. — Ми з Даньком повинні битися?
— Коли вам кажуть: бокс, то ясно, що треба боксувати, а не обійматися! — насупив брови Макогін.
Я дивився на все це і нічого не розумів. З одного боку — ніби затівається якась цікава гра, а з іншого… Я бачив, що й Грицикові така гра геть не до душі. Але чому? Він же так любив усілякі ігри!
— Зупиніться! — пролунало серед глядачів і наперед вибралася Яринка. — Це що ж ви робите?
— А що ми робимо? — хитро примружився на неї Макогін.