— Ви змушуєте їх битися! І я… я…
— Розкажеш вчителям? — підхопив Козулька. — Подаси в Гаазький трибунал? Але хто тобі повірить? Навпаки, всі підтвердять, що наші герої, — він кивнув на Грицика з Даньком, — щось не поділили або не знали, куди дівати свою силу. От і зчепилися. А ми з Петьком випадково побачили, як вони чубляться, і кинулися їх розбороняти. Хіба не так? — звернувся він до глядачів.
Чи не половина з них під його поглядом опустила очі і ствердно хитнула головами, а двоє чи троє ледь чутно витиснули з себе щось схоже на «так».
— Не буду я битися, — насупився Грицик. — Данько — мій друг!
— Я теж не буду, — підтримав його Данько.
— Не будете? — перепитав Макогін. З його обличчя зійшла посмішка. Він нахилився над хлопцями і зловісно зашипів:
— Hi-і, будете! Ще й як будете! А відмовитесь — то вважайте, що вам капець! Ясно? Навіть те, що було з вашою Сливкою, видасться вам маминою ласкою! Ви почнете, чи ні?
— Ні! — твердо відказав Грицик.
— А ти? — звернувся Макогін до Данька.
Данько промовчав. В його очах промайнуло збентеження. Схоже, Макогонова пересторога не на жарт подіяла на нього.
А Макогін не чекав, доки Данько вирішить, як йому бути. Він підморгнув Козульці, і Стає штурхонув Данька у спину з такою силою, що той втелющився в Грицика і, щоб не впасти, вчепився в нього.
— Знімай! — ревнув Макогін операторові Сливці. — Бокс!
І тут до мене нарешті дійшло. Я вихопився наперед і щосили загавкав на Макогона:
— Відчепися від мого Грицика! Відчепися, бо вкушу!
— А це що за мопсик дзявчить під ногами? — здивувався Макогін і так зацідив мені під ребра, що я злетів у повітря, наче футбольний м’яч. Проте не встиг ще й приземлитися, як почув Грициків крик:
— Не чіпай його!
А тоді сталося незбагненне. Маленький Грицик налетів на здоровецького Макогона і штовхнув його (один лише я завважив, що перед цим він наступив Петькові на ногу) з такою силою, що той змахнув руками і горілиць гепнувся на землю. Тієї ж миті Грицик упав поперек нього, обхопив Петька за шию і голосно зажадав:
— Не смій чіпати мого Кудлатика, зрозумів? І взагалі НІКОГО не смій чіпати!
Якийсь час Макогін лежав непорушно, — певно усе ще не міг збагнути, як він опинився під Грициком. Тоді різко крутонувся в один бік, в інший, зрештою засукав ногами, намагаючись скинути Грицика з себе. Проте на них вже лежав Данько Орлюк.
— Тримайся, Грицику! — волав він.
— Пустіть! — зашипів Макогін. — Відпустіть, кажу!
І знову крутонувся так, що хлопці трохи не злетіли з нього. Він виявився дуже сильним, цей бурмило Макогін. Він вертівся так, що хлопці метлялися на ньому, як листячко на гілляці. Здавалося, ще трохи, і він скине їх із себе…
І тут мені згадалося, як ми з Барвінком п’ятсот літ тому втихомирювали Зарембу. Я кинувся до Макогона, тицьнувся писком в його обличчя і загарчав якомога грізніше:
— Р-р-розірву!
— Йой! — зойкнув Макогін. Його очі перелякано втупилися в мене, і він завмер.
Зате почав приходити до тями його друг Козулька. Краєм ока я завважив, як він вчепився в Грицикову ногу і почав відтягати його від Макогона…
Не знаю, звідкіля в мені взялися сили. Одним махом я перестрибнув через цю купу і з розгону вчепився в рукав Козульчиної куртки.
— Лапи геть від мого Грицика! — прогарчав я крізь стиснуті зуби.
Козулька голосно вереснув і відскочив убік.
— Ти що, здурів? — скрикнув він до мене. — На людей кидаєшся, так?
«Та яка ти людина після всього?» — хотів було відповісти я, проте вчасно збагнув, що він мене все одно не зрозуміє. Тож замість відповіді я загарчав ще голосніше, тоді відпустив рукав куртки і вдав, ніби всіма зубами збираюся вчепитися йому в литку.
— Та він сказився! — нажахано зойкнув Козулька і з місця рвонув так, що йому позаздрила б сама панна Таксистка. За мить він опинився на стежці, що вела на гору. — Петько, цей цуцик зовсім сказився!
— Це ти скажений! — вигукнув Грицик. — Хлопці, ловіть його!
Шостий клас кинувся до Козульки, проте за ним і слід пропав. Лише чутно було, як за кущами швидко-швидко протупотіли його прудкі ноги. Звідкілясь вигулькнула Яринка і націлила вічко своєї мобілки на розгублене Макогонове обличчя, що виглядало з-під Грицика. А от Сливка усе ще остерігався наблизитися до свого ворога і знімав звіддаля.
— Пустіть, — попрохав Макогін уже зовсім іншим голосом. — Гаразд, ваша взяла.
— Візьміть з нього слово, що він нікого більше й пальцем не зачепить, — лише тепер розхоробрився Васько.
— Чув? — запитав Грицик Макогона. — Що скажеш на це?