Ми з Грициком все зрозуміли і подалися на подвір’я баби Христі.
Письменник сидів під грушею і щось завзято вистукував на своєму ноутбуці. І вигляд у нього був такий піднесений, наче він з козацькою шаблею навпереваги летів на ворога.
— О, привіт, козаче! — вигукнув він, забачивши Грицика. А тоді кивнув на теку, що її Грицик тримав під пахвою. — Бачу, ти прийшов не з порожніми руками…
— Так, — сором’язливо озвався Грицик.
— Неймовірно! — вигукнув письменник своє улюблене слово. — Ану ж поглянемо, що в тебе вийшло…
Читав письменник дуже цікаво. Він ніби не читав, а розмовляв з кожною сторінкою.
— Так-так, — притакував він на першій сторінці. — Непогано, дуже непогано…
— Цікаво… дуже цікаво… — мурмотів на другій.
— Та невже таке може бути? — не повірив він на третій.
— Ого! — сказав на четвертій.
Перегорнувши останній аркуш, Письменник перевів подих, наче після швидкого бігу, і похвалив Грицика:
— Молодець! Бачу, що твої друзі не нудьгують. Це ж просто неймовірно, як ви наполохали того мисливця за конваліями! А цей приручений орел… Він і справді бігав за татом?
— Ходив, — уточнив Грицик. — Перевальцем, наче гусак.
— Неймовірно… І з пошуками артефактів у тебе непогано вийшло. В мене таке враження, ніби це трапилося не просто з якимись хлопцями, як ти пишеш, а саме з тобою та твоїми друзями… Чи не так?
Грицик збентежено опустив очі. А я тільки хвостом покрутив: виявляється, гість баби Христі, як і небесний Барвінок, бачить геть усе!
— І Кудлатик у тебе просто пречудовий… — Письменник кинув на мене усміхнений погляд. — Невже він і справді подужав вовка?
Ми з Грициком одночасно кивнули головами: так воно й було.
— Запитайте будь-кого, — для певності додав Грицик.
Письменник був такий вражений, що навіть не сказав «неймовірно». Тільки кліпнув очима. Тоді відкинувся на бильце лавиці й почав трохи іншим голосом:
— Це все, звісно, чудово, але тут є трохи помилок і русизмів. От, наприклад, ти пишеш «більш гарно, більш цікаво». Нашою мовою це можна сказати одним словом — «гарніше, цікавіше».
Грицик вдячно похитав головою.
— Або ось тут, бачиш, написано «предивилися до нього». Я, щоправда, здогадався, що це мало бути «придивилися», але…
Грицик почервонів.
— Та то я… — тихо мовив він.
— Гаразд, — не дослухав його Письменник і перегорнув сторінку. — А ось тут чорним по білому написано…
І він ще кілька разів зачитував якісь неправильні, на його думку, слова, після чого бідний Грицик червонів ще дужче.
Мені це не дуже сподобалось, тому я застережно прогарчав до Письменника:
— Ви обережніше. Це ж вам не хто-небудь, а мій Грицик!
Проте Письменник не звернув на моє гарчання жодної уваги і заповзявся вичитувати далі. А ось тут ти пишеш так, а краще було б…
Мені стало шкода Грицика, і я не витримав.
— Замовкніть! — щосили гаркнув я на Письменника. — Я нікому не дам збиткуватися з мого Грицика!
А щоб Письменник повірив, що це не жарти, я прихопив зубами холошу його штанів. Гадав, що після цього він підстрибне, як ото Козулька, і почне вибачатися. Проте Письменник чогось не підстрибував.
Я підняв голову й побачив, що він теж дивиться на мене. Але не злякано, а так, ніби я прихопив не його холошу, а чиюсь іншу.
— О, виявляється, в тебе є захисник, — усміхнувся Письменник. — Він, мабуть, вважає, що я тобі погрожую?
— Та ні… — почав Грицик і зненацька цитьнув на мене. — Кудлатику, перестань! — вигукнув він.
— Зачекай, — зупинив його Письменник. — Я сам хотів би з ним побалакати.
Він присів переді мною так, що його голова опинилася на рівні з моєю, і якийсь час вдивлявся мені в очі.
— Гадаєш, я роблю зауваження твоєму другові просто так? Зовсім ні. Я хочу, аби він зрозумів, що нічого не дається без праці. Треба добряче попітніти для того, щоб усе вийшло як слід. От взяти тебе. Тобі ж не просто далася перемога над тим вовчуром?
Я щосили гупнув хвостом об землю: ого, ще й як непросто! Якби я не пройшов колись козацької науки, то ніколи б його не здолав!
— Отож, — втішено кивнув Письменник. — А тепер я хотів би порадитися з вами…
Мить, зупинися!.
Грицик летів як на крилах. Я ледве встигав за ним.
Виявляється, після перших відвідин Письменникові так сподобалися наші краї, що він надумав ближче з ними познайомитися. І для початку вирішив пройти на веслах якщо не всю Сулу, то бодай її частину.