Грицик повернувся набік і сонно зітхнув. І тут його увагу привернув невиразний плюскіт. Щось кинулося у воду з боку плавнів і попливло до острова. Це щось пливло досить швидко. Над водою виднілася лише голова. Від неї навсібіч розбігалися сріблясті водяні вуса, підсвічені місячним промінням.
«Видра, чи що? - промайнуло в голові. - А може, якесь оленятко? От дурне. Тут же повно людей!»
Проте це була не видра і не оленятко. Коли голова підпливла трохи ближче, Грицик зрозумів, що це пес.
- Цюцю, - тихо проказав він. - На-на… Йди-но сюди…
Собача голова слухняно звернула до нього. За мить вона вибралася з води.
Грицик отетерів.
Над ним стояв не пес. Над ним стояв величезний вовк. Він обтрусився і зробив ще один крок до хлопця. Зблиснули здоровецькі ікла…
А козаки все ще тихо гомоніли навколо багаття. І раптом їх підкинув у повітря пронизливий вереск:
- Рятуйте!!!
ЦЕ БУВ ТИШКЕВИЧ!
З несподіванки звір відсахнувся від Грицика. Мабуть, він у житті ще ні разу не чув такого вереску. Про всяк випадок вовк примирливо крутнув хвостом-полінякою, мовби хотів сказати: «Що ти, хлопче? Сам же покликав!»
Поруч здригнувся і здушено зойкнув Санько. Розбудили його холодні бризки, що долетіли від вовка.
А від багаття до них уже поспішали козаки. Попереду, вихоплюючи шаблю з піхов, біг Швайка. За ним з ломакою в руках поспішав вогненночубий Мацик.
Проте дивина - звір чомусь не злякався ані вогненного Мацика, ані шаблюки в Швайкових руках. Навпаки - він ще приязніше замахав хвостом і облизнувся.
Проте козаки ще не звикли до темряви і нічого не бачили.
- Що тут трапилося? - запитав Швайка.
- Он… - пробелькотів Грицик і тицьнув у вовка. - Виліз з води… Я гадав, що то пес…
Грицик був переконаний, що Швайка негайно підніме шаблюку і кинеться на лютого звіра. Або гарикне так, що того лизень злиже.
Проте Швайка не гарикнув і не замахнувся шаблюкою. Навпаки, придивившись до звіра, він уклав її у піхви, а тоді розвів руки так, мовби зустрів найкращого друга.
- Барвінку, - сказав він, - братику мій сіренький!
І вовк, цей здоровецький хижак зі страшними іклами, повівся, мов цуценятко. Він тонко заскавулів і кинувся Швайці на груди. А що був уже не цуценятком, а важким звіром, то Швайка ледве втримався на ногах.
- Барвінку, - лагідно примовляв він. Затим звернувся до Санька з Грициком: - Вовків, хлоп’ята, треба остерігатися. Але тільки не цього. Якщо, звісно, ви не татари.
Наперед пробився рудий Мацик. Він присів перед вовком і запитав:
- То це ти врятував мені життя? От спасибі, друже. Навіть не знаю, як тобі й дякувати.
І він простяг руку, аби погладити вовка. Проте в останню хвилю завагався і запитав:
- А він не відчикрижить мені руку?
- Здається, ні, - відказав Швайка. - Але гладити його не раджу. Та коли вже хочеш йому подякувати за своє спасіння, то дістань чогось смачненького.
Мацик зітхнув.
- Воно звісно… Але де ж я візьму того смачненького? Ті звірі обібрали геть до нитки. - Потому благально глянув на воронівців:
- Хлопці, може, у вас щось знайдеться? То позичте, а я вам згодом все поверну.
Воронівці перезирнулися і мовчки пірнули в темряву. А Швайка знову повернувся до багаття. Посадив поруч себе Барвінка і заходився вибирати з його шерсті реп’яхи.
- Ну й нахапався ти їх, голубе, - докірливо сказав він. - Де ж це ти встиг?
Барвінок у відповідь постукав хвостом по землі. Він дивився у той бік, куди подалися воронівці. Дивився і облизувався. Схоже, здогадувався, за чим вони пішли.
А Грицик помітив, що Швайка відкидав не всі реп’яхи. Один клубочок - той, що збився біля правого вовчого вуха - він нишком заховав до кишені.
«Навіщо йому ті реп’яхи?» - здивувався Грицик.
Воронівці нанесли стільки, що, здається, вистачило б на десяток вовків. Проте Барвінок не розгубився і довів, що він - вовк не простий. За деякий час від ласощів залишилися самі кісточки. Та й тих згодом не стало.
Мацик дивився на Барвінка і посміхався.
- Добре, що я згадав, як ти нацьковував його на тих песиголовців, - звернувся він до Швайки. - А то б уже давно годував раків.
- Згадав, та не те, - заперечив Пилип. - То ти на коня, схоже, нацькував. А на татарина треба інакше. Ось так…
І Швайка коротко, по-особливому свиснув. Тієї миті Барвінок скочив на ноги. Шерсть його стала дибки, а ікла зблиснули так, що воронівці злякано відсахнулися.