Дзинь – дзинь
Отже, згадується мені мій командир ЗР дивізіону, капітан Ковтун. Молодий (двадцяти семи річний) офіцер. Славився він не лише тим, що у такому досить молодому віці займав підполковничу посаду. І не тільки своєю жорстокістю до підопічних – всі солдати його ненавиділи, а офіцерам він був просто противним. А славився він своєрідним почуттям гумору, відповідним до свого паскудного характеру.
Справа була восени 2003 року. Якось виїхав наш дивізіон на бойове чергування, за декілька кілометрів від міста у якому базувалася наша частина. Ще літом всі (4) дивізіони нашого полку, в тому числі і мій – третій, приймали участь у облаштуванні площадки для протиповітряного комплексу. Роботи щойно завершилися і тому площадка ще була не обжита. Хавчик привозили з частини, дуже часто запізнювалися і в солдатські шлунки він потрапляв вже холодним. Спали ми в холодних кунгах, тому, що опалювалися за допомогою електро батарей, а перебої з електропостачанням – звична справа для польових умов. Про облаштування туалетів я взагалі мовчу. Взагалі до мого звільнення в запас, у мене була заповітна мрія - посидіти на справжньому унітазі. Туалети типу «параша». Викопана яма глибиною два метри, а на ній дерев*яна будка. Зимою ще нормально, але літом..!!! Ну, в деталі вдаватися не буду, ви мене зрозуміли.
Десь, на третій день стояв я в наряді. У внутрішньому патрулі – це коли нічого не робиш, тільки ходиш туди – сюди по частині, харишся, мерзнеш і неймовірно хочеш спати. Отже – стою, тобто, ходжу, нікого не рухаю, раптом – бачу, летить мій капітан, з квадратними очима і тримається за дупу. Прямо у напрямку дерев*яної споруди з вирізаним сердечком у дверях біжить. Я поспішив відійти з дороги, щоб наш «коханий» командир мене не розчавив. Коли в людини вмикається тунельний синдром і вона бачить перед собою лише ціль, то краще відійти з дороги, аби чого не вийшло. Залетів він у двері і тишина, і тільки ракетні комплекси вздовж дороги стоять…
Треба, було ще сказати, що мій кеп в той день теж був у наряді – черговим по частині. А черговим офіцерам положено при собі мати табельний пістолет «ПМ». Яке було моє здивування, коли мій кеп вилетів з дерев*яного будиночка ще більш стурбованим ніж влетів і без табельного ствола.
- Скажеш комусь, - прошипів він мені, - згною нах…!!
Я розгублено закивав головою і «люблячим» поглядом супроводив командира у бік казарми. То і не дивно, що він так озвірів – най краще, що могло б статися з капітаном за втрату табельної зброї то вигнання вищезгаданого з армії без пенсії. І просидів би Ковтун до самої смерті охороняючи чиюсь дачу. А якщо б нормально взялися за цю справу то ще й посидів.
А відбулося все дуже просто. Оскільки ніяких вішаків в польовій параші бути не могло, то наряд котрому припекло вішав портупею зі зброєю на шию. Капітан так і зробив. Але пістолет важкий – переважив портупею і нормально собі сповз у смердючу невідомість.
Менше ніж через дві хвилини горесерун біг назад в костюмі хімзахисту і протигазі. Як казав герой одного російського фільму: «Жыть захочеш – не так розкарячешся».
- Довгань, - підбігши до мене бубнів з гумового намордника командир, - Стоїш тут і нікого в парашу не пускаєш!!! Поняв?!
З цими словами кеп залетів в парашу.
Не знаю як він туди заліз, як шукав пропажу, але те що в гумовому костюмі в туалет просто так не ходять було зрозуміло.
«Ги. Нормально!? – про себе подумав я – Нікого не пускаєш. Легко сказати… Ну добре, що сам поліз, а міг би мене напрягти».
Але закон підлості ніхто ще не відміняв. Тільки гумовий чоловічок зайшов у нужник, зараз же, з боку казарми, нерівною ходою поспішав п’яний майор Гречкін і тримався за живіт в районі кишківника. Бляха муха, і що його робити? Я зрозумів, що мені майора не втримати.
Гречкін вже перезрілий майор, котрому підполковником стати вже не судилося, був тоді відповідальним офіцером нашого дивізіону. Старий хрон займав посаду замполіта дивізіону, (бухав безпробудно, як і належить кожному замполіту), і зрозуміло, був підлеглим вищезгаданого капітана.
- Товариш майор – розпочав я, щоб хоч якось затримати Гречкіна, - дозвольте до…
- Патом даложиш, - обірвав на півслові майор, відштовхуючи мене вбік, - єслі ти шяс даложиш то я налажу…
З цими словами він щез за дерев’яними дверима.
А тепер починається найцікавіше, ви ж ще пам’ятаєте, що мій кеп славився своєрідним почуттям гумору. Ви бачили, як африканські та афроамериканські бігуни ставлять світові рекорди? Запевняю вас то все фігня у порівнянні з тим як Гречкін вилітав з ватер клозету. Це при тому, що напівспущені штани не аби, як заважали руху, а хмарочосний мат заповнив увесь простір військової частини.