Выбрать главу

— Одразу кілька дуелей? І це бачитиме король, котрий їх заборонив? Це справді пікантно, — і вона зайшлася дзвінким сміхом. — Жартівник ви все-таки! Пустун! — ударила вона маркіза віялом по руці, якою він спирався на віконце карети.

— Король заборонив поєдинки між дворянами, а ми з вами, до речі, разом з його величністю спостерігатимемо, як Сірано відбиватиметься од натовпу простолюдинів, щирих католиків, обурених його наміром усупереч волі найсвятішого папи завадити спаленню книг Декарта.

Саме так міркував і король Людовік XIII, коли після дебюту партії в шахи кардинал повідомив йому про зухвале бажання Сірано втрутитися в святу справу, доручену ченцям, які весь день збирали в монастирях книги філософа.

— Звичайно, кардинале, ми з вами забороняли лише поєдинки честі між двома дворянами-суперниками, — мовив король, — та аж ніяк не всі види боїв, інакше нам довелося б капітулювати навіть перед Іспанією.

— Цього не може статися, ваша величність, так само, як один безумець не здолає сотні молодців!

— Подивимось, подивимось, — нетерпляче покрутив головою король. — Чи не пора зачиняти Нельські ворота і запалювати вогнище?

— Все буде вчасно, якщо пан Сірано де Бержерак не отямиться і не запізниться.

— Ви припускаєте, кардинале, що він може злякатися?

— Це його єдиний шлях до врятування, який, на жаль, веде в Бастілію за стократне порушення вашої заборони дуелей, ваша величність,

— Невже стократне! Оце молодець! — збадьорився король. — До речі, чи то не ваші ченці вишикувалися солдатським строєм перед зваленими дровами?

— І кожен притулив до грудей по два-три томи творів Декарта.

— А чи полили вогнище олією? — спитав король.

— Уже запалили смолоскипи, ваша величність.

— Здається, я проґавив вам фігуру! — розсердився король. — Ви заговорили мене. А втім, чи то не Сірано де Бержерак з’явився між вогнищем і ченцями? Озброєний проти беззбройних? Де ж тут рівність сил?

— Але за ченцями ви можете розгледіти юрбу справжніх католиків. У них є чим зламати навіть найкращу шпагу.

— Сподіваюся, і шию єретика?

— Так, — спокійно запевнив кардинал, — його дії можна розцінювати і як єретичні, спрямовані проти булли папи.

Ченці тим часом підійшли до просмолених полін та завбачливо политого хмизу і підпалили вогнище. Полум’я шугнуло вгору, викликавши вигуки захоплення в усіх, хто був по обидва береги Сени. Вогонь відбився у воді і затанцював відблисками, мовби на поверхню річки сипнули діамантами. Висвітилися й похмурі контури Нельської башти із зачиненими на ніч ворітьми.

— Яка краса! — вигукнула графиня де Ла Морлієр. — Маркізе, ви заслуговуєте нагороди!

— Видовище попереду, — пообіцяв той.

І тоді між ченцями й вогнищем виросла самотня струнка фігура юнака. Не виймаючи шпаги, він крикнув так, що його почули не тільки на берегах Сени, а й у палаці короля:

— Стій! Той, хто наблизиться до вогнища, щоб кинути в нього книги Декарта, сам опиниться у вогні! Це кажу вам я, Сірано де Бержерак! Бережіться!

Замішання серед ченців тривало недовго. Один із них, перехрестившись і нашіптуючи молитву, задріботів до вогнища з книгою в руці. Та ніхто навіть не збагнув, як саме він змахнув своєю сутаною і полетів у тріскуче полум’я. Пролунав несамовитий вереск, і за мить живий смолоскип кинувся з вогнища до ченців.

— Ой! — знову вигукнула графиня. — Він, певне, обпікся, бідолашний!

— Хто ще? — долинув дзвінкий голос Сірано.

— Як помітили, кардинале, він не оголив шпаги.

— Поки що, ваша величність. Я послав туди стражників.

— Тоді інша справа, — король шморгонув носом.

Тим часом купка ченців, мов за командою, посунула до вогнища. Але того, що відбувалося, не можна передати словами. Блискавично рухаючись, Сірано, немов привид, то зникав, то знову з’являвся на тлі полум’я, що виривалося вгору. А з вогнища з неймовірним галасом вилітали живі смолоскипи і тікали од вогню святого Ельма. В його відблисках виднілися розкидані по землі книги в шкіряних оправах.

— Нещасні ченці, — зауважив король.

— Вони страждають за віру, — відповів кардинал.

І тоді на Сірано рушив натовп, до речі, нашвидкуруч зібраний ченцями по трактирах.

Сірано не виймав шпаги, але бачив би індіанець Августин-Кетсаль, як його учень розправляється з напівп’яними погромниками, котрі звикли до того, щоб їх боялися, і котрі й гадки не мали про віртуозні прийоми синів Сонця! А він, стоячи спиною до вогнища, ударами “живої кувалди” пригощав кожного, хто підходив до нього.

Невдовзі п’янюжки корчилися на землі, стогнали і ойкали. Дехто з них, не заспокоївшись, і далі ліз на Сірано, але знову валився від його могутніх ударів.

А над повергнутими в позі ягуара, готового до стрибка, стояв учень індіанця із племені майя, готовий відбити будь-який напад.

Але тепер у бій пішли стражники зі шпагами в руках. І Сірано довелось вихопити свою зброю.

— Здається, дійшло до справжньої битви, — сопів король.

— Вони вб’ють його! Он скільки на одного! — вигукнула графиня де Ла Морлієр.

Баронеса де Невільєт, що затамувавши подих стежила за бойовиськом, знепритомніла.

Знепритомніли ще дві дами з оточення королеви, але, впевнившись, що ніхто не поспішає їм на поміч, очуняли і знову кинулися до вікна, де їхні місця вже зайняли.

Стражники ніяк не могли наблизитися до Сірано — заважали тіла п’янюжок, які од болю корчилися на землі. Але він сам кинувся на противників, застосувавши свій улюблений прийом. У повітря, сяючи у відблисках вогню, полетіли одна за одною шпаги вояків, які одразу ж кинулися врозтіч. Офіцерів, котрі спробували вчинити опір, Сірано невловимими рухами своєї разючої шпаги хутко відбив. Багатьох поранив, але були й убиті. Одначе дісталося і йому. Його камзол узявся кривавими плямами, та Сірано бився далі, переважаючи стражників у спритності. Їх було багато, але він володів шпагою, як ніхто з них.

Як і в більшості битв, Сірано допомогла ще й паніка. Хтось крикнув, що сам всевишній вклав у руку безумця шпагу, бо в буллі папи не сказано про спалення книг Декарта.

Ченці підхоплювали книги й тікали, стражники підбирали вбитих і поранених, яких разом з п’яничками набралося кілька десятків.

Напівхмільна юрба розбіглася, стражники пішли.

Сірано залишився один, готовий відбити нову спробу штурмувати вогнище святого Ельма.

— Незвичайно, маркізе! Я думала, що помру од хвилювання, — зітхнула графиня з родимкою. — Але я смертельно втомилася, ніби сама билася з цими нікчемами. Сідайте в карету й одвезіть мене додому. Граф поїхав в армію з дорученням його превелебності. Тільки швидше, поки я не передумала і не запросила того сміливця з духом демона, котрий і з вами поговорить…

— Що ви, графине! Дозвольте мені не допустити його дзьоба до вашої чарівної родимки.

— Та все-таки вам доведеться привезти його до мене на наступний раут. Він непоганий поет. Поки що не ревнуйте. Я просто хочу побачити зблизька цього СІрано.

— Я волів би, щоб зблизька ви дивилися тільки на мене.

З цими словами маркіз шмигнув у карету, доручивши слузі графині свого коня.

Карета графині поїхала за каретою баронеси де Невільєт, яка нарешті опритомніла.

Рішельє змішав шахові фігури і сказав королю:

— Цього разу, ваша величність, я програв не лише вам…

— Але який він молодець! — усміхнувся король. — Зрештою, і мат ви одержали блискучий!

— Невиспаний кардинал, зайшовши до кабінету, побачив на столі свою закладну записку, як він того й хотів напередодні.

Її поклав туди Сірано, що стояв перед ним у подертому і вкритому плямами камзолі.

9. ЗАКЛАДНА ЗАПИСКА

Не допомагає щастя недбайливим.

Софокл

Вершник на змореному коні, що ледве переставляв ноги, лишивши позаду не одну сотню миль, зупинився біля ватіканських воріт. Кінь опустив голову, ладний упасти. Вершник зіскочив на землю і ніжно поплескав його по змиленій шиї.