Облиште торг, подумайте про себе!
Не краще вам, домігшися свобод,
Звільнити дома від панів народ?
Хрести мальтійські вас не ждуть на чужині.
Зруйнуйте той насильницький оплот,
Тих, хто на труд ваш роззявляє рот,
В пороках, розкоші пов’яз, як у багні.
— Хто той в’язень?
— Чи то Канапеллі, чи то Кампанелла…
Сірано мимохіть пришпорив коня.
— За такі сонети запроторили ченця в темницю на довічне ув’язнення. А він звертається до нашої совісті. Принаймні мене роз’ятрив. До того ж цей в’язень складає гороскопи. Я попросив гороскоп на свого сина Анрі. Виявляється, він стане військовим, дослужить до генерала і славно загине в бою.
— Я б не одважився замовляти свій гороскоп, — сказав Сірано, — бо переконаний: він не передбачить мого майбутнього. Я вільнодумець навіть у марновірстві.
Вони щасливо доїхали до резиденції французького посланника Ноаля. Сірано одержав назад шпагу і зайшов у дім.
Посланник Ноаль, тонкий дипломат, своїм виглядом нагадував маркіза з фарфорової вази королівського палацу, в перуці і мереживах, з витонченими манерами. Дізнавшись, що перед ним гонець самого кардинала Рішельє, почав розсипатися перед ним бісером, запропонував попоїсти і відпочити з дороги.
Сірано їв із завидним апетитом, потурбувався й про те, щоб слуги не забули про його коня. Та від постелі відмовився, сподіваючись, що кардинал Спадавеллі виконає обіцянку і скоро буде тут.
І знову з важких, відчинених граубюнденцями воріт виїхала карета на великих колесах, і знову натовп вірян стояв на узбіччі дороги, пожадливо підбираючи дзвінкі символи кардинальської щедрості. Карета з’їхала з мосту і потарабанила вздовж Тібру, до стін в’язниці.
Вершника вперед не висилали, тому біля воріт сталася заминка, поки сам метушливий і підлесливий начальник в’язниці синьйор Парца не вибіг навстріч. Він не знав, як висловити свою повагу до наближеної особи його святості папи Урбана VIII.
Тюремні ворота розчинилися, карета вкотилася у двір, і з неї, обережно ступаючи на спущену ізсередини підніжку, видибав старий кардинал. В’язничний священик, спотикаючись, біг назустріч монсеньйору, а той, спираючись на патерицю, у супроводі напівзігнутого в поклоні синьйора Парца йшов уже знайомою дорогою до камери довічного в’язня.
Забряжчали ключі, рипнули двері.
Ошелешений синьйор Парца, діставши папір папського двору, швидко пішов, а кардинал переступив поріг напівтемного каземату.
Томмазо радісно підвівся з ліжка, пізнавши свого вчителя.
— Ваш гороскоп готовий! — сказав після привітання.
— Поки що він мені не потрібен. Ось тут адресований кардиналу Рішельє лист від папи, найсвятішого з пап. Ти вільний, мій Джованні!
Кампанелла сторопіло дивився на Спадавеллі, не вірячи своїм ушам.
— Сам і відвезеш листа від папи в Париж.
— Боже мій! — вигукнув нарешті в’язень. — Так он який цей Рішельє, що про нього так несправедливо говорять! — Томмазо став навколішки і поцілував листа, що його тримав у руці вчитель. — Хай будуть благословенні імена папи і кардинала, — зворушено промовив він.
— Встань, сину мій. Я відвезу тебе до посланника Франції Ноаля. Там чекає тебе гонець.
— Нащо ж їхати мені до Франції? Якщо вже не Неаполь, не рідна Калабрія, то хоч Венеція! Дозвольте, вчителю!
— Мовчи, сину мій! Ти нічого не знаєш. Папа подарував тобі свободу, але Папська область кишить іспанцями, і я не знаю, чи сподобається їм твоє звільнення. Швидко збирайся.
— Багаж мій простий — самі папери. Може, на волі вдасться видати зібрання творів.
— Мерщій, сину…
Карета кардинала виїхала з воріт в’язниці й покотила через вічне місто до будинку французького посланника.
Недавній в’язень не міг стриматися — з вікна карети він висунувся майже до пояса і вперше за останніх тридцять років жадібними очима дивився на будинки, на перехожих, на синє небо, на яскраве сонце. Його серце, що витерпіло в неволі тяжкі випробування, зараз аж виривалося з грудей. Він, Кампанелла, на свободі! Він може, як і всі люди, вільно дихати, жити, творити!
По обидва боки вулиці вишикувалися віруючі, і Антоніо Спадавеллі, вірний своїм традиціям, сіяв на бруківку пригорщі монет. Кампанелла скривився, помітивши, як ревні католики штовхаються за кардинальську милостиню.
— А все-таки, вчителю, — сказав він, — справжнє людське щастя не в грошах, а в їх скасуванні.
— Твій попередник Томас Мор дотепно назвав свою вигадану країну Утопією, що в перекладі, як ти знаєш, означає “Нідейя”. Він мовби сам передбачав, що ніде на Землі не здійсняться ні його, ні твої мрії.
— Хто знає, вчителю. За тиранії християнство також здавалося неможливим.
— Не будемо сперечатися, сину мій, ліпше насолоджуймося щастям твого звільнення.
— Хвала богові, найсвятішому папі Урбану VIII й кардиналові Рішельє. І вам, учителю. Без вас я не ступив би й кроку за межами в’язниці.
— Чому ж…
— Хоча б тому, що я відвик ходити під синім небом.
Карета спинилася. Кардинал Спадавеллі і Кампанелла вийшли з неї. Їх зустрів французький посланник пан Ноаль у перуці, в камзолі й панталонах з мереживом, у черевиках на високих підборах.
— О, ваша превелебність, не знаю, як мені дякувати за честь, яку ви виявили мені своїми відвідинами!
— Мета мого візиту, синьйоре, — передати вам із рук у руки неоціненного філософа Томмазо Кампанеллу, котрий пройшов жахливе пекло.
— Прошу в дім, він буде освячений перебуванням у ньому таких людей.
— Гонець кардинала у вас?
— Він тут, монсеньйоре, поїв, не ліг спати, хоч ми йому пропонували, але задрімав просто за столом. Майже ж зовсім хлопчина.
— Познайомте з ним.
Гості увійшли в дім. Друг Ноаля французький письменник Ноде, товстенький, добродушний чоловік, легенько торкнув за плече Сірано. Той ураз підхопився і поклав руку на шпагу. Та, впізнавши кардинала й Кампанеллу, впав навколішки.
— Встань, сину мій, — лагідно сказав кардинал.
— Ні, ваша превелебність, я на колінах перед тим, хто втілює для мене пітьму темниць і Сонця світло.
Кампанелла по-дружньому поклав йому руку на плече.
— Спасибі за ці поетичні слова, юначе. Для мене ви не лише посланець, а й обранець високого і далекого друга, котрого я так помилково корив, монсеньйора Рішельє.
— Ось, отче мій, його записка. Я повинен супроводити вас до нього у Францію.
“Уповноважую гвардійця гасконської роти королівської гвардії мсьє Савіньєна Сірано де Бержерака виявити отцю Фомі Кампанеллі по прибутті його до Франції сприяння і гостинність від імені французького уряду, запевнивши отця Фому, що він дістане належний притулок, повагу і пенсію.
Рішельє”.
Блискуче володіючи французькою мовою, Кампанелла двічі перечитав “закладну записку”. Потім передав її Спадавеллі, котрий теж прочитав той текст з великим задоволенням.
— Бачиш, Томмазо, сам Рішельє жде тебе, призначивши супроводжуючим цього славного гвардійця.
— Не розумію, вчителю, адже я недавно знову провинився, ставши на захист Галілея.
— Так, ти хотів бути більшим католиком, аніж сам папа. Взявся захищати Галілея, котрий висловив єресь про обертання Землі навколо сонця, а він, Галілей, сам відмовився од тої згубної вигадки Коперника.
— За кожним, учителю, треба визнати право висловлювати в науці будь-яку думку і відмовлятися од неї.
— Отже, вручаю вам, юначе, — Спадавеллі звернувся до Сірано, — як побажав того сам Рішельє, турботу про Томмазо Кампанеллу. Я змушений залишити вас.
— Сподіваюсь, усе влаштується, монсеньйоре, — люб’язно запевнив Ноаль. — Мій дім, як дім посланника, недоторканний.
— Мій юний друже, — мовив Кампанелла до Сірано. — Я хотів би привітати вас із довірою, що її виявив вам Рішельє. Його турбота про мою долю мене надзвичайно хвилює.