Так звелів цей старий блазень.
Проте я знала, що маю робити…
Незле було б знайти гвинтівку…
Я розгублено, мабуть, з дурнуватою посмішкою, крутив головою, роззираючись по кімнаті. Наш страхітливий будинок був порожній, усі десь іздиміли. Батько останні дні вчащає кудись на машині, щось він розшукує, і це мені не до вподоби. Й не лише мені. Раз у раз я перехоплюю якусь холодну сторожкість в очах коханої. Взагалі щось із нею почало коїтись. Піднімається на вежу і — пильнує, вдивляється в ландшафт, який був їй такий осоружний. Я збагнув, що… зовсім її не знаю (відтак чомусь іще дужче, невигойніше люблю. Серце мені рветься, й нічого смішному принцові більш не треба — тільки б отак солодко рвалося)… Вона завчено киває, слухаючи, та не чуючи мене, щось недоладно відповідає. А доходить тями лише на полюванні, до якого раптом виявила неабиякий інтерес. Стартери смикаю я, до зайців наших хитромудрих їй байдуже, хіба що цікавлять як мішені. Вся неофітівська захланність обернута в неї до зброї. Принцеса виявилась надзвичайно здібною в стрільбі, хвацько вганяє магазин, рішуче пересмикує затвор, але (тут мене захльостує така ніжність!) дуже вже по-дівочому прилаштовує до плеча гвинтівку, тулиться щокою, мов до ляльки, й поціляє… Клацає затвор. Ще один влучний постріл, ще… Браво, ваша високість!
…Але де ж ви, ваша високість? Я починаю хвилюватись, іду з палацу; напевно, подалась за гай, де ми полюємо.
Ні, там нема… Неприємне, дивне передчуття поймає мене.
І враз долинає звук далекого пострілу. Долинає з того боку, де залишився її “камод”.
Забігаю в господарчий двір, кидаючись на пружне сидіння машини, й вона з ревом виносить мене за ворота. Лину степом… Онде той напівсферичний апарат. Обіч нього худенька постать. Ближче, ближче… Повільно підкочуюсь, гальмую…
Очі в принцеси якісь порожні. Дивиться крізь мене й мовчить. Біля її ніг лежить крижем, ніби обіймаючи цей степ, якийсь чоловік. Він добре, дуже добре мені відомий. Ми прожили поруч ціле життя. Я знаю кожну зморшку на його обличчі, яке зараз втуплене невидющими очима в землю… припало до неї останнім, найміцнішим цілунком, покропило темним, як трунок з льохів… Я ніяк не можу зізнатися собі, що це він, що це він, він… Ось і гвинтівка. її кинуто вбік, зайву й непотрібну. З вічка точиться тоненький димок…
Треба, мабуть, вийти з машини. Але пальці схопили кермо й ніяк не розчепляться.
Хтозна, скільки так минуло часу, аж раптом якийсь чужинний голос забалакав з відчинених дверцят “камоду”, ніби догу кувався до когось здалеку. Я продовжував сидіти в машині, яку поколихувало невимкнутим двигуном.
Як тепер жити? Як?..
І тоді принцеса закричала. Точніше, мені здалося, що вона кричить. Насправді ж заговорила, майже не підвищуючи голосу. Я жахнувся: так говорив він… Якась нездоланна, недотикома, свята переконаність у власній правоті. Так він говорив колись перед батальйонами, благословляючи їх у пустелю, з якої вже не вийдуть, або коли нацьковував на когось осіб, оповитих вічними (навіть білого дня) сутінками — орударів таємної поліції; мені не раз уявлялося…
І нащо було так старанне добирати слова? Це було незвично, й легко, й — чомусь необхідно, ніби інакше не моглося. Певно, я нагадувала собою верстат, що карбує гроші: з моїх уст сипало карбованим.
Він погойдувався за вітровим склом — тужливо-розгублений, віддано-закоханий… Зрештою, такий, як завжди. Принишклий, чудний. Ніби завжди, ціле життя тривало вбивство батька-короля. Ніби я вже вічність стою над цим нерухомим тілом. І ніби принц ніколи досі не виходив зі шкаралупи авто, а так ціле життя своє і просидів, не відриваючи погляду від мене й старого, що розкинув руки на цій нещасній землі.
Король привіз на задньому сидінні свого пікапа кілька динамітних шашок, хотів позбавити мене надії, хотів грому… Від грому, тільки іншого — мого — й поліг. І не лише за замах на “камод”. За більший, значно більший всесвітянський замах!
По тому, як пролунав мій несхибний постріл і як примчав принц, несподівано заговорило радіо в “камоді”: надійшов сигнал-відповідь, звістка, що перехоплено орієнтувальні імпульси к/модуля, мої координати встановлено й вислано рятувальну експедицію.
Я стояла й карбувала свою клятву, своє нове (чи, може, перше в житті) кредо. Події на цій планеті, такі знаменні й визначальні, змусили мене по-новому подивитись на моє монархічне покликання. Я заприсяглась, що вестиму запеклу боротьбу проти істот, які винищили природу і втішаються на своїх “плескатих світах”. Екологічна мораль — найвища! Мені відкрився шлях, я знайшла його, ступила й не збочу. Отак-то. Я рятуватиму планети, такі, як ця. Очищу світи від отаких нищителів. З крові зійдуть маки. Мені потрібна допомога принца; і взагалі, я згуртую навколо себе галактичну еліту.
Я стою і карбую слова, які все ще мені самій здаються страшними, але я вся, зі всім моїм високим походженням і дочасним досвідом, — уся в цих словах. І вже не одступлюся від них! Від слів про те, що біос візьме гору над пустелею. Про те, що птах заспіває над могилою технократа, зійде трава і ліс зашумить. Отак-то.
Немає ні зими, ні весни, ні літа, ні осені, й засклений принц, попри те, що йому з усією ясністю викладено, питає: як, як же тепер?.. Питає ледь помітними порухами губ.
Сергій Кисельов
Як спіймати Нессі
Районному товариству охорони природи.
Шановні товариші! Нам здається, що вже настав час раз і назавжди покінчити з різними незрозумілими явищами, котрі заважають людству жити спокійно й трудитися врівноважено, що позначається і на якості продукції, і на сумі тринадцятої зарплати.
У цьому зв’язку ми з Миколою пропонуємо кілька способів, як упіймати чудисько Нессі з шотландського озера Лох-Несс.
Ми з Миколою розгортаємо на вищезгаданому шотландському озері наш 30-метровий бредень. Оскільки Микола на зріст вищий од мене, він заходить у воду глибше, а я йду вздовж берега. Матню бредня розмотує ЕОМ.
Результат: Нессі потрапляє до бредня.
Ми з Миколою встановлюємо на озері Лох-Несс наш самолов. Оскільки Микола плаває краще від мене, він сідає в мій складаний човник “Дніпряночка-3” й заводить самолов з насадженими на гачки хробаками на середину озера. Кількість хробаків на кожному гачку визначає ЕОМ.
Результат: Нессі попадається на один із гачків.
Ми з Миколою сідаємо в мій складаний човник “Дніпряночка-3” й випливаємо на середину водоймища. Оскільки Микола дужчий від мене, він гребе. Я опускаю в воду “топтуху” (або ж “нападень”, чи “павука”). Глибину занурення визначає ЕОМ.
Результат: Нессі заплутується в сітці “топтухи” (або ж “нападня”, чи “павука”).
Ми з Миколою готуємо на березі шотландського озера динамітні шашки. Оскільки в Миколи на відміну від мене нема дітей, він підпалює гніт і закидає динамітні шашки у воду. Довжину кидка визначає ЕОМ.
Результат: оглушена вибухом Нессі спливає на поверхню.
Ми з Миколою вимочуємо хліб у борній кислоті. Оскільки в Миколи на відміну від мене в школі була п’ятірка з хімії, він пускає хліб за водою. Концентрацію борної кислоти визначає ЕОМ.
Результат: тимчасово отруєна Нессі спливає догори черевом.
Ми з Миколою ставимо на ніч у шотландському озері кілька “телевізорів”. Оскільки Микола на відміну від мене страждає безсонням, він чатує до ранку. Кут встановлення “телевізорів” визначає ЕОМ.
Результат: Нессі заплутується у вічках одного з “телевізорів”.
Таким чином, шановні товариші, Нессі, безперечно, опиниться в нас на кукані. Після чого ми охоче віддамо її вам для подальшої охорони й наукових досліджень.
Хочемо підкреслити, що всі матеріальні витрати по виловленню чудиська озера Лох-Несе ми беремо на себе. Районному товариству охорони природи слід лише забезпечити нас електронно-обчислювальною машиною будь-якої конструкції (можна — кишеньковим калькулятором) і відібрати в районного рибінспектора Федірка названі вище знаряддя лову, котрі минулої неділі ми випробували на лісовому озері в приміській зоні відпочинку.