Немов скоряючись якомусь насиланню, брав у вихідні теодоліт, — а згодом і власноруч виготовлене приладдя, — і подавався до маленьких річечок, в старі та нові яруги, вимоїни, провалля, на осипи й заміряв там по кільканадцять разів з перервою в місяць. І відкрилось йому, що земля вміла “худнути” й “товстішати”. Натрапляв і на ділянки, здебільшого оброблені людьми, де вона постійно лише “збавляла ваги”. Спробував брати проби грунтів, оддавав їх у лабораторію, одначе аналізи нічого не прояснювали, за ними все було більш-менш гаразд. Особливо привертали його увагу місцини, котрі неначе випромінювали силу, яка шукала собі виходу. Саме повітря над ними було насичене напругою перемін. І справді: між двома його наїздами щось траплялося. Сірів попелом знайомий лан, або розчухувало блискавкою вербу в лузі, чи злива розмивала берег річки. Недавньої напруженості в землі не відчувалося. Можна було подумати, що в одному випадку вона вситилася чимось їй потрібним, а в іншому — віддала надмір сили. Обстежуючи такі місцини після подібних, малопримітних, як на байдуже око, катаклізмів, схилявся до думки, що вони — вияв захованого в надрах тяжіння до рівноваги.
Якось у відрядженні, розговорившись на жнивах з молодим комбайнером, відчув, як млоїться, мов упоєна молоком дитина, земля круг них Збентежений таким потужним взаємовпливом, намагався догледіти прикмети його природи на обличчі свого співбесідника — хлопця-простака з ніяковою усмішкою. Прощаючись, потиснув йому руку і дотик її запам’ятав: як еталон для розпізнавання людського типу.
Траплялося й інакше: виїде в поле з кимось із місцевих фахівців, стоять, обговорюють щось, а він чує, як зіщулюється земля у того під ногами, відсторонюється і дичавіє.
Опанувала ним думка: якщо земля така податлива й чутлива там, де людина ледь торкається її, що ж у великих містах? Так він захопився дослідами на вулицях містечка. Нотував, звіряв, обраховував, та нічого вартого уваги не додавалося на потвердження його гіпотези, що ледь означилася. З’явилася тоді нова спокуса: збагнув, що містечко їхнє, схоже на велике село, не дає потрібного масштабу для спостережень.
Батьки на той час померли. Нічого не втримувало його. Загодя напитав роботу в нашому місті. Дружина раділа майбутній переміні. Відтак спродали будинок і переїхали з трирічною дитиною сюди.
Перші тижні, не шкодуючи ніг, кружляв містом, обираючи піддослідні ділянки. Один випадок надовго позбавив його душевної рівноваги. Наблукавшись доволі у новому районі, він сів у сквері спочити. Неподалік дорожні робітники асфальтували латку тротуару. Якась бабуся, минаючи їх, щиросердно перехрестилася. Спинилася біля своїх знайомих поруч нього, і він почув, що на цьому місці недавно земля пішла вглиб і зіяла прірва. Навезли щебеню й піску, запечатали, а позавчора знов провалилася. Оце заложили, а чи надовго?
Він підійшов до робітників і довідався, що утворився тут плавун. Дякувати, хоч будинку не поставили поблизу.
Накрапало. Я дістав парасоля. Його шатро ще більше зблизило нас, а все ж відчував певну ніяковість, слухаючи його. Почуте видавалося доволі схожим на маячню. А що він хвилювався, відкриваючись переді мною, ніде правди діти, починав побоюватися за його здоровий глузд.
Отже, на той день, коли ми зустрілися вперше, він уже тривалий час провадив досліди. Перші підсумки переконували в слушності здогадів про пов’язаність земної поверхні з густотою її заселення. На мандри по місту, відвідання бібліотек, архівів йшло все дозвілля. Дружина мусила сама давати раду хатнім справам та дитині. Життя у великому місті виявилося не таким утішним, як малювалося їй, а захоплення чоловіка видавалося марнотратним і не обіцяло жодних матеріальних вигод.
Йому, врешті, вдалося розшукати потрібні матеріали. Звіряв давні свідчення про рівень земної поверхні в місті й довкола нього з власними і поступово впевнився: місто осідало. Нерівномірно — де більше, де менше. Нічого надзвичайного в такому явищі не було, але чи не корилося воно якійсь закономірності? Спробував знайти відомості про подібні дослідження в науковій літературі. Трапилась лише замітка в старому загальнодоступному журналі з приводу публічної лекції маловідомого вченого, присвяченої циклічності непередбачуваних явищ природи. Звіт репортера був перейнятий ущипливими натяками з приводу почутого.
Після впертих пошуків пощастило знайти архів того вченого (професора Левського чи Мацієв-ськоі о — не запам’яталося мені прізвище). Зберігався він у його молодшої сестри. І хоч жила вона далеченько, це не перешкодило йому побувати у старенької і провести два вихідних дні за вивченням паперів професора. Вона була розчулена запізнілою увагою до праць брата і приймала несподіваного гостя як рідного. Довідався од неї, що й досі нічого невідомо про останні хвилини життя вченого. Той пропав безслідно: якось подався зі своїми приладами в місто і не повернувся.
З паперів професора можна було зрозуміти, що незадовго до свого зникнення він зацікавився природою збурення грунтів. І хоч небагато встиг попрацювати, але плідно. Одна з його папок містила схеми, розрахунки, всілякі описи, які стосувалися різних районів того міста. Старенька дозволила зробити потрібні виписки й перефотографувати все, що привернуло його увагу. Мало що важливого могла вона розповісти про наукові інтереси брата, але в їхніх бесідах спливало ім’я молодого помічника професора, з яким той не раз проводив свої дослідження і мудрував над удосконаленням власноруч сконструйованих приладів.
Не відкладаючи, написав листа за наданою адресою, сподіваючись від колишнього асистента професора докладно дізнатися про суть досліджень його керівника. І відповідь скоро надійшла. Була вона оглушливою: той, на чию допомогу він сподівався, минулого літа безслідно зник під час проведення польових дослідів.
Вечір загус темрявою, так само безугавно накрапав дощ. Мій співбесідник розповідав, не помічаючи нічого. Мені мимоволі передавалося його хвилювання. Непояснюваний страх, навіть не сам він, а його передчуття, сковував холодом тіло. В скронях гуло від надміру випалених сигарет, а може, від напруги, з якою слухав тепер цю дивну розповідь.
Подібність ситуацій, за яких обірвалося життя двох дослідників, спонукала припустити, що вони корилися тій самій закономірності. Дружина професорового послідовника надіслала кілька зошитів і щоденника, які стосувалися його роботи. Прочитав їх, сподіваючись знайти обгрунтування мети спостережень незнайомого колеги. Але не пощастило і тут. Як і в записках професора, знайшов лише систематизовані результати досліджень, що велися у відлюдній місцевості впродовж багатьох років, та кілька зауважень з приводу методики опрацювання здобутих результатів. Але ж на доказ чого потрібно було їх накопичувати?!
Якось, вкотре гортаючи записи, раптом подумав: що, коли місце для спостережень було вибране з намислом? Несподіваний здогад немов зняв завісу з-перед очей. Звичайно, зникнення професора не здалося його учневі незбагненним. І він вирішив сам повторити ведену разом роботу. Вибрав місце й довгі роки продовжував експеримент, аж доки…