Я був вражений, але не здивований. Медіа та звичайні люди всього світу не могли зрозуміти, як ці семеро чоловіків та жінок, яких військове керівництво оголосило «баламутними солдатами» і «паршивими вівцями», могли творити таке жахіття. Натомість ось що мене здивувало: що ж за обставини склалися в тому тюремному блоці й яким чином вони розхитали баланс, змусивши хороших військових здійснювати такі погані вчинки? Безумовно, ситуаційний аналіз таких злочинів не виправдовує їх із моральної точки зору. Я радше хотів знайти сенс у цьому безумстві. Я хотів зрозуміти, як і чому характери цих молодих людей піддалися такій сильній трансформації за такий короткий проміжок часу. Що було в цій ситуації таке, що змусило їх творити всі ті немислимі речі?
ПАРАЛЕЛЬНІ СВІТИ: АБУ-ҐРЕЙБ І СТЕНФОРДСЬКА В'ЯЗНИЦЯ
Причина, чому я був вражений, проте не здивований образами того, що відбувалося в «крамничці жахіть» в Абу-Ґрейб, полягала в тому, що раніше я вже таке бачив. Тридцять років тому я став свідком не менш страхітливих сцен. Це було в ході проекту, яким я керував і який я сам же й створив: голі в’язні, закуті в ланцюги, з мішками на головах; охоронці, що наступають на спини в’язням, що відтискаються; охоронці, які змушують в’язнів проходити через сексуальне приниження; в’язні, що переживають неймовірний стрес. Деякі кадри, зняті під час мого експерименту, майже достоту повторювали фотографії, зроблені в тій далекій сумнозвісній іракській в’язниці Абу-Ґрейб.
Студенти коледжу, які грали ролі охоронців і в’язнів в експериментальній в’язниці, яку ми створили в Стенфордському університеті влітку 1971 року, ніби відбилися в образах реальних охоронців у реальній іракській в’язниці у 2003 році. І я не лише все бачив на власні очі — я ніс відповідальність за створення умов, у яких такі злодіяння могли розцвісти буйним цвітом. Як науковий керівник проекту я розробив експеримент, у рамках якого серед нормальних, здорових, інтелектуально розвинутих студентів коледжу випадково розподіляли ролі охоронців і в’язнів у цілком реалістичній експериментальній «в’язниці», де вони мали провести декілька тижнів. Ми з моїми асистентами Крейґом Гейні, Куртом Бенксом і Дейвидом Джаффе хотіли краще зрозуміти деякі мотиви, що керували психологією в тюремних умовах.
Як звичайні люди звикають до облаштування такого закладу? Як дисбаланс влади між охоронцями і в’язнями відбивається на їхній повсякденній взаємодії? Якщо помістити хороших людей у погане місце, що переможе — люди чи місце? Чи можна уникнути насильства, звичного для більшості різних тюрем, у в’язниці, де перебувають хороші хлопці з середнього класу? Ось деякі питання, на які ми хотіли знайти відповіді у перебігу експерименту, що починався як звичайний дослід тюремного життя.
ЗАГЛИБЛЮЮЧИСЬ У ТЕМНИЙ БІК ЛЮДСЬКОЇ ПРИРОДИ
Наша спільна мандрівка, як сказав би Мільтон, може привести нас у «зриму пітьму». Вона приведе нас туди, де процвітає зло — в усіх значеннях цього слова. Ми зустрінемо безліч людей, які дуже погано поводилися з іншими, часто керуючись високими цілями, благородною ідеологією та моральними зобов’язаннями. Попереджаю, на нашому шляху ми зустрінемо демонів, утім, можливо, розчаруємося, побачивши, які вони банальні й наскільки вони схожі на наших близьких сусідів. З вашого дозволу я стану вашим провідником на цьому шляху і запропоную вам стати на місце цих демонів, попрошу поглянути на світ їхніми очима. Це допоможе вам побачити інтроспективну картину зла, відчути і пережити його. Іноді ця картина буде по-справжньому потворною. Проте лише придивляючись і намагаючись зрозуміти причини зла, його можна буде змінити, спинити, трансформувати за допомогою мудрих рішень і новаторських соціальних акцій.
Тлом для експерименту послугував підвал Джордан-холу, де міститься факультет психології Стенфордського університету. Я опишу його обставу, щоб ви відчули, як воно — бути в’язнем, охоронцем або суперінтендантом в’язниці в той час і в тому особливому місці. Про це дослідження багато відомо з медіа, воно було описане в деяких наших публікаціях, але ми ніколи не розкривали його історію повністю. Я розказуватиму вам про події так, як вони відбувалися: від власного імені, у теперішньому часі, у хронологічній послідовності, відтворюючи основні моменти кожного дня і кожної ночі. Потім ми поговоримо про значення і висновки Стенфордського в’язничного експерименту — етичні, теоретичні та практичні. Ми розширимо базу психологічних студій зла, відкривши деякі експериментальні та польові психологічні дослідження, які ілюструють вплив ситуативних чинників на поведінку особи. Ми простежимо деякі аспекти досліджень конформізму, покори, деіндивідуації, дегуманізації, відключення моралі та зла бездіяльності.