Герої війни у В'єтнамі
Два дуже різних види військового героїзму в екстремальних умовах проявляються у діях Джеймса Стокдейла та Х’ю Томпсона. Стокдейл, мій колишній колега із Стенфорду, з Інституту Гувера (і гостьовий лектор на моєму курсі контролю свідомості) отримав звання віце-адмірала перед смертю у липні 2005 року, на вісімдесят першому році життя. Його вважають одним із найяскравіших зразків військового героїзму XX ст., адже він витримував несамовиті тортури впродовж семи років ув’язненння. Він так і не видав жодної інформації своїм в’єтконґівським викрадачам. Його секретом виживання був курс філософії, що він його колись відвідував, і це дало йому змогу з пам’яті звертатися до філософії стоїцизму, зокрема Епіктета та Сенеки. Зосередженість Стокдейла дала йому можливість психологічно відмежуватися від тортур і болю, які він не міг контролювати. Він скеровував мислення в напрямку речей, які міг контролювати у в’язничному оточенні. Стокдейл створив кодекс поведінки, озброївшись волею для себе та інших ув’язнених. Виживання в екстремальних умовах, які спричиняють травмування психіки, вимагає незламності перед ворогом, яку, скажімо, продемонстрував Епіктет, коли його піддавали тортурам римські правителі[571].
Х’ю Томпсон отримав визнання за надзвичайну хоробрість перед обличчям смерті — у битві проти своїх же військових! Однією із найжахливіших подій у військовій історії Сполучених Штатів була різанина в Сонґмі, яка відбулася 16 березня 1968 року під час війни у В’єтнамі. За оцінками, 504 в’єтнамських мирних мешканців оточили та вбили у селі Сонґмі (Май Лай 4 і Май Хе 4) американські військові та офіцери з роти «Чарлі», капітан Ернест Медіна та лейтенант Уїльям Коллі Молодший[572]. У відповідь на втрати людей у пастках військове командування наказало зруйнувати «Пінквілль», що було кодовою назвою для комуністичного села В’єтконґу. Не знайшовши там ворогів, солдати зібрали жителів села — старих чоловіків, жінок, дітей та немовлят — і розстріляли (а декого ґвалтували, вирізали скальпи та спалювали живцем).
Поки ця різанина тривала, гелікоптер, пілотований ворент-офіцером Х’ю Томпсоном Молодшим, який пролітав для прикриття з повітря, приземлився, щоб допомогти групці в’єтнамських цивільних, які виявлялися усе ще живими. Коли Томпсон і двоє його колег із команди гелікоптера повернулися після налаштування димового сигналу, то побачили, що капітан Медіна та інші солдати біжать, щоби застрелити поранених. Томпсон відлетів гелікоптером назад до селища Май Лай, де солдати саме збиралися підпалити хатину, повну поранених в’єтнамців. Він наказав припинити різню і пригрозив відкрити вогонь з кулеметів гелікоптера по всіх американських військових, які не виконають наказу.
Хоча командири роти «Чарлі» перевищували Томпсона званнями, він не зважив на ієрархію, захищаючи праведне діло. Коли він наказав звільнити цивільних зі сховища, лейтенант відповів, що вони зроблять це лише гранатами. Відмовляючись відступати, Томпсон відповів: «Я можу й по-іншому. Забери своїх людей. Мої кулемети націлені на вас». Тоді він наказав ще двом гелікоптерам прилетіти для медичної допомоги і евакуації одинадцяти поранених в’єтнамців. Потім ще повернувся, щоби врятувати немовля, яке вчепилося за вже мертву матір. Лише після того, як Томпсон доповів про різанину керівництву, віддали накази припинити вогонь[573].
Через драматичність вчинку та широкий розголос у медіа, яке він отримав, Томпсон став персоною нон-грата в армії, і як покарання його відряджали гелікоптером на найнебезпечніші завдання, знову і знову. П’ять разів його підстрелили, він зламав кілька кісток у попереку і мав численні психологічні травми від жахіть цього досвіду. Лише через тридцять років військове керівництво визнало героїзм його вчинків і героїзм його товаришів, Гленна Андреотта і Лоуренса Колборна. Їм трьом вручили Солдатську Медаль за героїзм, найвищу армійську нагороду за хоробрість без прямого зіткнення із ворогом. Х’ю Томпсон помер у січні 2006 року. (Парадоксально, але лейтенанта Коллі довго вважали героєм у деяких регіонах, а пісня на його честь увійшла у Топ-40 чарту Billboard 1971 року[574].)
572
S. Hersh, My Lai 4: A Report on the Massacre and Its Aftermath, New York:
Random House, 1970. Одним із найкращих звітів про різанину в Сонґмі, включно з фотографіями, переліком персоналу, та подіями, що довели до процесу над Лейтенантом Вільямом Коллі є: D. Linder, Introduction to the My Lai Courts-Martial. Режим доступу: http://law2.umkc.edu/faculty/projects/ftrials/mylai/myl_intro.html.
Фотографії вбитих у Сонґмі жінок, дітей, немовлят і літніх в’єтнамців, зняті американським військовим фотографом, приділеним до роти «Чарлі», Роналдом Геберлі на особистий апарат 16 березня 1968 р. На другу, офіційну військову камеру, він таких звірств не записував. Його світлини здемаскували легенду військових про те, що вбиті були ворожими повстанцями, а не мирними жителями. Проте, на відміну від Абу-Ґрейб, на жодному із зображень не було задокументовано військових США, які, вчиняючи звірства, позують до фото.
573
Т. Angers,
574
Слова оди лейтенанту Коллі звучать так: «Сер, я виконував усі накази, і робив це якнайкраще/ Важко судити ворога і казати про нього добре/ Проте серед нас нема того, хто б це не розумів» (Sir, I followed all my orders and did the best I could. / It’s hard to judge the enemy and hard to tell the good.