Очевидним є те, що героїчна поведінка досить рідкісна, щоби не бути очікуваною і передбачуваною завдяки проведенню психологічних тестувань особистості. Вони вимірюють індивідуальні відмінності між людьми у їхніх звичний, стандартних налаштуваннях поведінки, а не в нетипових умовах, які викликають героїчну поведінку.
Лейтенант Александр (Сенді) Нінінгер є гарним прикладом героїчного солдата, який вступив у бій надзвичайно безстрашно та люто. Це трапилося під час знаменитої битви за Батаан у Другій світовій війні. Цей двадцятитрьохрічний випускник із Вест Пойнту добровільно пішов «полювати» на японських снайперів у найгарячішу ділянку битви. З гранатами, рушницею, напівмеханічним пістолетом і байонетом Нінінгер убив багатьох японських солдатів сам-один у напружених сутичках, а потім продовжував битися, навіть коли був декілька разів поранений. Лише після того, як знищив сховок ворога, він втратив свідомість і помер. Його героїзм заслужив йому Медаль Пошани, першу посмертну у тій війні.
Героя робить об’єктом нашої уваги те, що нічого із його минулого не вказувало, що він здійснюватиме такі убивства. Цей тихий, чутливий, інтелектуально розвинений молодик має у записі свої слова про те, що він ніколи не зможе нікого вбити із ненависті. Проте він убивав і убивав, не зважаючи на власну безпеку. Якби йому надали всі можливі тести особистості, чи допомогли б вони передбачити цю несподівано жорстоку поведінку? У своєму огляді тестування особистості, автор Малколм Гладуелл припускає, що справа Нінінгера могла би бути настільки товстою як телефонний довідник, але «його справа мало скаже про ту одну річ, в якій ми так зацікавлені. Тому ми повинні супроводжувати його у джунглях Батаану. Якщо коротко, ми повинні розуміти людину у ситуації[602].
ГЕРОЇЗМ ОБ'ЄДНУЄ ЛЮДЕЙ
З причин, які ми досі як слід не розуміємо, тисячі звичайних людей у будь-якій країні світу, опинившись в особливих обставинах, роблять вибір вчинити героїчно. На перший погляд, точка зору, яку ми виклали в цій книжці, розвінчує міф про героя і перетворює видатне на банальне. Але це не так — адже ми визнаємо, що акт героїзму дійсно є рідкістю. Героїзм підтримує ідеали спільноти, служить надзвичайним керівництвом і прикладом просоціальної поведінки. Банальність героїзму означає, що ми всі — герої, які чекають на свій час. Це вибір, який у той чи інший момент доведеться зробити кожному з нас. Я вірю, що, розглядаючи героїзм як егалітарну ознаку, загальну ознаку людської природи, а не рідкісну властивість, притаманну небагатьом обраним, ми можемо ефективніше сприяти героїчним вчинкам. Як пише журналістка Керол Депіно, «кожен здатний стати героєм, тією чи іншою мірою. Іноді ми цього не усвідомлюємо. Для когось це може бути щось дуже просте, наприклад, просто притримати для когось двері і сказати: „Привіт!” Ми всі для когось герої»[603].
Ця нова тема універсальності звичайних героїв заохочує ще раз подумати про звичних героїв доокола, тих, хто здійснює щоденні жертви, щоб збагатити наші життя. Раніше згадана цинічна нотатка Деніела Бурстіна про знаменитостей, яких медіа представляють як героїв, відкриває шлях для його ж глибокої поваги до щоденних ніде не згаданих героїв, які живуть та працюють серед нас:
У цьому житті ілюзій та квазі-ілюзій людина із твердими добрими переконаннями, якою можна було б захоплюватися за щось ґрунтовніше, ніж її добре відоме ім'я, часто виявляється невідомим героєм: учитель, медсестра, матір, чесний поліцейський, людина, яка тяжко працює на низькооплачуваній, негламурній та нерозрекламованій роботі. Парадоксально, ці люди залишаються героями, бо вони залишаються невідомими[604].
І таким чином, прощальне повідомлення, яке ми можемо виділити з нашої довгої подорожі до серця темряви і назад, це те, що героїчні вчинки і люди, які їх здійснюють, мають бути вшановані. Вони формують основні зв’язки між нами; вони кують наші Людські Відносини. Зло серед нас має отримувати відсіч, і зрештою має бути переможене вищим добром у спільноті сердець і власного героїзму кожного Чоловіка і кожної Жінки. Це не абстрактна концепція, але, як нам нагадує російський письменник і колишній в’язень Сталінського ГУЛАГУ Александр Солженіцин: «Лінія, яка розділяє добро і зло, проходить через серце кожної людини. І хто захоче знищити частину власного серця?»[605].
602
Malcolm Gladwell, Personality Plus: Employers Love Personality Tests. But What Do They Really Reveal?.
605
Aleksandr I. Solzhenistyn, The Gulag Archipelago, 1918-1956. New York: Harper & Row, 1973.