Майже нічого.
«Але ж це лише перший крок», – нагадав він собі і розумному згущенню, яке зачаїлось у повільно твердіючій голові. Як завжди після мандрів у петлях впійманого часу йому нестерпно хотілось солодкого. Плитки білого шоколаду, а краще великого шматка київського торту.
– Саша, с тобой всё в порядке? – Балтер стривожено заглядав йому в очі. Високо над ними, під самою стелею, нестерпно дзижчала приблудна бджола. Певно також мріяла про солодке.
– Всё о’кей, Антей Маркович, всё путём, – Ярковський намагався сфокусувати зір на перламутрових пластинках шабатурки, знову відчути укорінюючий подих того холоду. – Роза Казимировна, да… Что ж она так?
– Ты о чём? – насторожився Балтер.
– Женщина определённо была со вкусом, а повесилась в таком кабацком платье.
– Кто тебе сказал? – у Балтера почервоніла шия, а за мить і все обличчя.
– Что?
– То, что Роза Казимировна повесилась, – Антей Маркович вимовляв кожне слово окремо і виразно, немов підкреслюючи його. Ярковський уявив, як у школі він цим відточеним інтонаційним підкресленням напрягав учнів: «Вася, тебе «два» за домашнее задание!»
– Догадался.
– И про платье догадался?
– Да.
– Не темни, Саша… Я понял, – старий обома руками оперся на сервант. На Ярковського він тепер дивився крізь відображення у склі. – Ты начал самостоятельно собирать информацию о нашей семье.
– Вы же сами просили расследовать это дело.
– Убийство Илоны.
– Да.
– Но я не просил вытирать пыль со скелетов в семейном шкафу. И не просил тревожить… – Балтер зробив паузу, немов би вирівнював дихання, відтак продовжив з вимогою в голосі:
– Кого именно ты расспрашивал о нас? Миру Борисовну, эту старую гэбэшную крысу?
– Я не знаю никакой Миры Борисовны.
– Тогда…
– А вы вспомните, Антей Маркович, почему обратились именно ко мне.
– Ты хочешь сказать… – Балтер різко повернувся, впіймав погляд Ярковського. – Эти твои способности…
– Именно это я и хотел вам сказать, – еспер не відвів очей. – Эффект Ярковского. Но не Ивана Осиповича, а, как говорили в древности, вашего покорного слуги [7].
– Так ты… видел, как вешалась Роза Казимировна?
– Донька Кришталевої Кулі, – перейшов на українську реконструктор.
– Что?
– Да так, ничего, – Ярковський нарешті відчув, що його охоплений болем мозок знов закутий у твердий надійний череп, і рішуче відкрив шабатурку.
«Упс!» – пискнуло розумне згущення.
У шабатурці було порожньо.
3
Спочатку він не зрозумів, звідки приходять думки другого типу. Не думки-образи, а думки-голос. Вони зашелестіли крізь вуличний шум відразу після того, як повз Ярковського прогуркотіла багатоколісна фура з білими зірками на велетенській коробці кузова.
«И зачем я обрезала волосы? – запитав голос. – Говорили же мне: не надо. А я, дура, обрезала. На сорок сантиметров. А теперь они мне мешают. Их нет, а я их чувствую на плечах, на спине. Зараза. Их же нет. Это ж надо быть такой дурой…»
Спочатку Ярковський запідозрив огрядну жінку з розпухлими ногами і двома потертими пластиковими пакетами (логотип BMW, ядуче-фіолетовий колір), з яких стирчали зелені стрілки цибулі й ледь прив’ялі ревеневі патички. Але огрядна була аж надто сконцентрованою – вона крутила головою, збираючись перейти вулицю. Наступною кандидаткою стала висока дівчина, що стояла під навісом автобусної зупинки. Фарбована білявка. Коротко стрижена. Цибата у найсексуальнішому значенні цього слова.
Дівчина відчула його погляд.
«Какого… ты на меня вылупился, урод?»
Вона. Ярковський всміхнувся.
«Шо ты лыбишся?»
Ярковський пройшов повз цибату. Зараз голос замовкне.
Замовк.
«Не ведись, це фейк, – наказав він собі. – Адже великий і непомильний Северин Солтис колись сказав тобі, що телепатія неможлива. Сказав як відрізав й ніколи потім не спростував свого твердження. Не можна ставити під сумнів слова Наставника. Горе маловірним. Навіть якщо весь світ усіма голосами зовнішніми і внутрішніми волатиме протилежне його словам – не вір світові. Тим більше, що тест з картами Зенера ти провалив [8]».
Він вдихнув літнє повітря на повні груди, закинув голову і примружився на підсвічений сонцем край веселої хмари. Ранковий серпанок сповз з обрію, зеніт наситився різким ультрамарином. Небо сьогодні було відвертим, воно наче забуло про маскувальну блакить й натякнуло на свій істинний колір – чорно-космічний колір безодні. Сонце не відставало від неба – ярилисте, безжально-біле, воно сердилось на хмари, що заважали древній зірці панувати над небесною прірвою.
7
Ярковський має на увазі свого однофамільця вченого Івана Ярковського (жив у ХІХ ст.), відкривача астрофізичного «ефекту Ярковського» – появи слабкого реактивного імпульсу за рахунок теплового випромінювання нагрітої Сонцем поверхні астероїду, що прискорює його рух.
8
Тест з картами Зенера – перевірка на володіння телепатією (коли реципієнт обирає ту ж карту, що й віддалений транслятор її образу).