Як він і передбачав, Ірина Марківна була вже на своєму місці.
Ірина Марківна — його референт. Скільки разів над ним сміявся Діма Білоцерківський: «Коли вже ти позбудешся свого антикварного ридикюля? Візьми собі молоду довгоногу кобіту!» Георгій йому на те відповів: «Ти знаєш, чому ми з тобою робимо один і той самий бізнес, але при цьому ти — обплетений кредиторами як павутинням, а в мене —процвітання? Тому що в тебе в офісі — довгоногі повії, а в мене — професіонали!» Тож він свого Антикварного Ридикюля не проміняє ні на кого! Вона, Ірина Марківна, була бездоганна на своєму місці. Вона розуміла його з напівслова, з напівпогляду. Ірина Марківна була ідеальним організатором або, як модно тепер казати, логістиком. Вона була також прекрасним психологом — людей бачила наскрізь. І все це мала від Бога. З цим народилася. Щоправда, була у неї одна вада: Ірина Марківна і його, тобто свого шефа, бачила наскрізь.
Ось і зараз: вона пронизала його рентгенівським поглядом і все зрозуміла.
— Доброго ранку, Георгію Андрійовичу! — Ірина Марківна вимовляла його ім'я, злегка картавлячи. — Зробити чай із м'яти? — запропонувала.
Він кивнув. «Все бачить Антикварний Ридикюль! Замість щоденної кави — заспокійлива травка».
— На коли збирати нараду? — пильно подивилася на шефа Ірина Марківна.
Він мовчки скривився і махнув рукою, що мало означати: «Вирішуйте самі!» Вона кивнула:
— Думаю, за півгодини ви будете в нормі.
Георгій зайшов до кабінету, сів у своє крісло, поклав ноги на стіл, попередньо знявши взуття і включивши комп'ютер, став проглядати найгарячіші новини з інтернет-видання.
До кабінету безшумно зайшла Ірина Марківна, поставила біля шефа горнятко з чаєм, поклала свіжі газети і так само безшумно вийшла.
Через півгодини за довгий скляний стіл, що стояв перпендикулярно до його, директорського, робочого столу, почав збиратися керівний склад фірми — завідувачі відділів.
Першою зайшла, як завжди, Таміла Сергіївна — у строгому діловому костюмі, строгих окулярах, із строгою зачіскою. Так і має виглядати профі. Адвокат-профі в економічних справах. Податки, аудит, банкрутство тощо — вона з цим справлялася завиграшки. Фірмі вона приносила добрий прибуток. Коли п'ять років тому Георгій вирішив балотуватися в парламент, він зробив саме її формальним шефом фірми, оформивши себе «почесним президентом». І добре зробив. Його фірма і далі процвітала.
А от рік тому він мало не втратив її. Виявляється, вона з університету (а вони вчилися разом) любить його! Одного чудового дня Таміла закатала йому істерику (чого він від неї ніколи не чекав) і стала по-бабськи його шантажувати: або заміж, або вона піде з фірми! Він був шокований. «Хочете — ідіть, Таміло Сергіївно! Вас тут ніхто не тримає!» Вона згарячу написала заяву про звільнення і кинула Георгію, а той передав на оформлення Ірині Марківні. Антикварний Ридикюль, старий мудрий Ридикюль, поклала Тамілину заяву назад йому на стіл і сказала:
— Георгію Андрійовичу! Послухайте биту життям жінку. Напишіть на заяві — підвищити зарплату вдвічі!
Він був шокований. Але послухався. І не пожалкував. Через день Таміла прийшла до нього «з повинною» і, червоніючи, вибачилася. Вона продовжувала працювати на благо фірми. Так само бездоганно. По життю вона була занудою, однак у професійній діяльності це був її козир. На судових процесах своєю занудністю вона змушувала будь-якого суддю здатися на її умови, аби тільки вона відчепилася зі своїми добре обґрунтованими доказами. «Калькулятор» — це була її кликуха в університеті, так вона перемандрувала і до його фірми.
До кабінету ввійшли майже одночасно Олексій Олексійович і Ганна Миколаївна —• два антиподи. Обидвоє спеціалізувалися на кримінальних справах. Тільки Ганна Миколаївна мала «чисті руки» і «чисту совість», а в Олексія Олексійовича «руки були по лікті в крові». Так жартували у фірмі. Взагалі, у них у фірмі любили чорний гумор. Ганна Миколаївна — професор юридичного факультету, а за сумісництвом — адвокат-практик. Щоправда, фірмі зиску від неї не було ніякого. Річ у тім, що вона бралася лише за ті справи, в яких свято вірила у невинність підсудного. А справжні невинні рідко мають великі гроші, щоб платити доволі високі гонорари адвокатам. Вона ж працювала не заради грошей, а заради ідеї справедливості. Ганна Миколаївна вважала, що її головне покликання в житті — захищати безневинних жертв свавілля. І вона влаштовувала на кожному судовому засіданні шоу, маючи неабиякий ораторський хист. Саме за останнє Георгій тримав її у себе. Вона була совістю фірми і створювала їй позитивний імідж. А це не купиш ні за які гроші. їй вірили. А це вже щось. Крім того, Георгій любив час од часу пофілософствувати з нею або подискутувати на тему теорії права. Вона мала переконливо величну поставу і переконливо великий шиньйон на голові, яку вона «несла» на абсолютно рівній спині. її прізвисько в юридичних колах — Феміда у Шиньйоні.