існує!
— Ти не розумієш. Я ж фаворит. Вірніше, був ним. Георгій не на жарт розсердився. Турбувати його серед
ночі з цією фігнею...
— Слухай, Борисе, не роби з себе великомученика: ну вийшов з фавору! Подумаєш! Через два роки перевибори! Станеш фаворитом іншого президента! Ти ж в усі часи і при всіх правителях виживеш!
— Ні, ти не розумієш! Усе не так просто. Я надто багато знаю. Справа дуже серйозна. Аж надто.
— Не перебільшуй. І не панікуй! Випий, прийми холодний душ!
Той обхопив голову руками і заперечно нею замахав:
— Мені кінець!
— Ну чого ти! — поплескав Бориса по плечу Георгій. — Ми живемо у правовій державі! У нас свобода слова. Ти ж як юрист повинен це знати! — заспокоював Бориса Георгій.
— Якраз я як юрист знаю, що це не так, — заперечив той.
Георгій після зустрічі з Євою ніяк не міг сконцентруватися на Борисових проблемах. Та й після перерваного сну було важко вловити, що там белькоче п'яний колега чи друг, чи як його ще назвати.
Борис взяв його липкою рукою за зап'ястя:
— Що б ти зробив на моєму місці?
— Я б на твоєму місці ніколи не опинився! — відрубав Георгій.
Борис сухо засміявся і закашлявся.
Георгій відчув щось неладне.
—Я боюсь, що папірець потрапив до рук наших ворогів...
Георгій усе ще не міг нічого втямити.— Я не сплю вже кілька місяців, — пошепки продовжував Борис. Його очі горіли лихоманкою. — Може, завтра я пожалкую, що розповів тобі це, але я вже не можу. З мене пре. Нещодавно я зустрів Костика Морозова. Пам'ятаєш його? Він учився на курс нижче! Зараз він працює в СБУ. Так от. Він так на мене подивився!.. Таким поглядом!.. Словом, я зрозумів, що я вляпався...
Борис почав кусати нігті.
— Я всіх підозрюю. Навіть Ольку. Цю чисту дурепу! Інколи мені здається, вона все знає. Хоча це чистий абсурд. Вона не здатна на подвійну гру...
Він схопив Георгія своєю спітнілою рукою за шию. На лобі й губах проступали краплини поту.
— Я думав, я зможу... Але я не можу. Не мо-жу! — пошепки закінчив він, дихаючи Георгію в обличчя тютюном і перегаром.
Георгій поплескав його легенько по спині:
— Усе буде добре, старий! Усе добре! — і повів його до ліжка. Уранці Георгій прокинувся від стуку вхідних дверей. Підвівся, щоб наздогнати Бориса, але потім передумав — з Богом!
Євдокія не дзвонила. Тож, він не справив на неї враження. Георгій голився і уважно роздивлявся своє обличчя. Для будь-якої іншої жінки він — заповітна мрія. Чого б вони не віддали за ніч, проведену з ним, або за запрошення до ресторану, яке подарував він цій незнайомій жінці. А вона... Георгій із здивуванням відчув, що йому аж ніяк не хочеться засуджувати цю Єву. Навпаки, він шукав у собі причину: що в ньому не так? Може, він не настільки аристократ як на неї? Дурниці. В її фінансовому стані... А, може, вона має чоловіка? А я зробив їй майже непристойну пропозицію... Ні, вона не схожа на жінку, що має чоловіка...
їдучи містом на машині, він завжди намагався прокласти маршрут через вулицю Тарасівську. Це йому приносило якесь нове відчуття, раніше невідоме. Приємний щем і збудливе хвилювання. Йому досить було просто подивитися на той дореволюційний будинок, і його серце радісно і шалено калатало. «Як пацан» — сміявся з себе Георгій.
У Георгія в житті було чимало жінок. Однак у цій ситуації він просто розгубився. Як йому себе поводити? Чи наполягати на зустрічі? Чи викинути Євдокію з голови? Увесь попередній досвід був абсолютно безпомічним у цій ситуації. По-перше, жодна жінка не відмовлялася від Георгія з власної волі. А по-друге... а по-друге, це специфічне хвилювання... Що з ним робити?
Забігаючи в комітет, він несподівано побачив, як біля входу треться той самий Костик Морозов, про якого йшла мова в параноїдальному белькотінні Бориса. Побачивши Георгія, він кинувся до нього, невміло інсценуючи випадкову зустріч. Довго тряс руку, розпитував про однокурсників, а потім, ніби між іншим, спитав:
— Як там Борис?
Георгій насторожився, але виду не подав:
— Нормально. ■
•..т- Ага! Ну добре. Коли що, то дзвони! — сказав Костя Морозов.
«Що він має на увазі під «коли що»? Коли щось стане відоме про Бориса? Чи це просто невинна фраза? Отже, у Бориса не паранойя. А раптом він і справді його веде?». Треба перевірити. Георгій обернувся і награно весело запропонував Кості:
— Може, якось підемо разом на пиво?
Той аж підскочив і аж надто швидко погодився. Навіть демонстративно записав зустріч у свій електронний записник, щоб, не дай Бог, Георгій не передумав. «Клюнуло!» — подумав Георгій.