Георгій отримав від відвідин ресторану задоволення. На його радість, Вільсони теж. Тільки в Євдокії на обличчі не було написано нічого конкретного.
Коли Георгій прощався з нею біля її будинку, він чекав, що вона бодай натяком покаже, що хотілася б лишитися з ним на ніч. Звісно, вона собі цього не дозволить, однак йому потрібен був тільки знак... Але знаку не було. Вона дуже привітно, проте абсолютно індиферентно подякувала йому за чудовий вечір і весело побігла на п'ятий поверх, перескакуючи через дві сходинки.
Георгій подумав: це перша жінка в його житті, яка не повісилася йому на шию в перший же вечір. Яке дивне відчуття... Немов йому чогось бракує. Дивно. Може, їй взагалі не потрібен чоловік? У такому випадку вона ще привабливіша. Він усе ще стояв під під'їздом, як хлопчисько, не в змозі піти геть. Він дивувався собі й водночас насолоджувався новими відчуттями. Отже, все-таки люди не брешуть: все-таки існує щось на зразок кохання?
Ні, не може бути. Увесь його життєвий досвід і досвід його друзів, колег доводив протилежне: любові, про яку пишуть у романах, не існує. Існує дружба, статевий потяг, звичка, але кохання?
А, може, це воно і є? Хоч би це було так! Він так довго був самотнім.
Георгій підняв голову до її балкону. Вона стояла там і махала йому рукою. «На добраніч!» — почулося згори.
«На добраніч!» — з відчуттям полегкості сказав він, скочив у машину і помчав додому.
Він був щасливий. Про це свідчило специфічне тремтіння у сонячному сплетінні.
Липинський відчував потребу побути на самоті, щоб насолодитися цим новим для нього станом невагомості. Він припаркував машину і рушив у бік сусіднього парку, щоб прогулятися перед сном і впоратися із невідомим досі збудженням. Йому стало приємно, що перед ним відкрилися дверцята у зовсім нову сферу життя, де немає ні політики, ні бізнесу, ні суєти його попереднього життя. Реальними є лише ті кілька днів нового життя, в якому з'явилася нова жінка, ні, не нова, а перша. Перша жінка. Єва...
Він гуляв нічним парком і мугикав собі під ніс якусь дитячу англійську пісеньку.
Напівдорозі його хтось наздогнав. Георгій почув важке дихання. Невже Борис? Він обернувся. Так, він. Чи не він? Борис був у брезентовій куртці з капюшоном.
— Це я, не лякайся, — прошепотів Борис.
— Що за маскарад? — незадоволено буркнув Георгій і пішов далі, немов втікаючи від нього.
Борис, важко дихаючи, підтюпцем побіг за ним.
— Не відвертайся від мене! — благально захрипів той. — Вислухай мене!
Георгій мовчав. Поява Бориса вибила його з колії.
— Слухай, Борисе! — зірвався Георгій, якому стало безмежно жаль себе, свого зруйнованого психологічного комфорту, який несподівано прийшов до нього і так само несподівано розвіявся. — Скажи мені — чому я? Чому ти приходиш саме до мене?
— Більше мені нема до кого... — прохрипів той. Вони стояли серед нічного парку. Георгій усе ще
сподівався, що він піде геть, тому сказав:
— Моя тобі порада: іди додому. Ніщо так не допомагає, як сім'я.
«Хто б казав!» — посміявся із себе подумки Липинський. Борис заскавулів:
— Я самотній! Ти собі не уявляєш, що значить бути самотнім, маючи сім'ю, фірму і, як колись казали в наші комсомольські часи, громадське навантаження. Ти навіть не уявляєш! Ти не розумієш, що значить прийти додому і відчувати, що вони тобі чужі, вони живуть на чужій планеті, вірніше, на супутнику моєї планети, і вони вічно обертаються навколо мене, не залишаючи мені ні крихти свободи, і самі вони не в змозі подолати мізерну відстань до мене через об'єктивні закони гравітації.
«Кепські справи. Відомий політичний діяч, керівник могутньої юридичної фірми, поважний батько сімейства,
законспірувавшись у бомжа, ловить на вулиці Георгія, який завжди — в університеті, в аспірантурі, в бізнесі, в політиці, —
був мені більше конкурентом, аніж другом...»
Георгій розвернувся і пішов швидким кроком додому. Борис зрозумів це як знак згоди, тож задріботів за ним, усе ще важко дихаючи.
Перед порогом дому Георгій неначе завагався. Він зупинився, обернувся і пильно подивився на Бориса.
— Тільки одна умова. — Він зробив паузу. — Без дурних розмов.
Борис був згоден на все. Він кивнув:
— Точка.
Нагорі вони сіли на кухні, включили телевізор.
— їсти будеш? Борис кивнув. Георгій оглянув його:
— Може, приймеш душ?
Поки Борис мився, Георгій поставив варитися рис, зробив салат, запарив креветки, витягнув пива. Самому їсти не хотілося. Розмовляти теж.