— Добрий вечір, Єво!
— Добрий вечір!
— Хто там у вас мітингує? — невправно пожартував Георгій.
Євдокія запнулася.
— Це... мої друзі... — холодно відповіла вона таким тоном, що йому перехотілося запрошувати її на вечерю до Вільсонів. Він хотів був покласти трубку, але Ханенкова тихо додала:
— Не переживайте, Георгію, це не те, що ви думаєте! Звідкіля вона знає, про що він подумав? Його кинуло в
жар.
— Я ні про що не думаю! — запально, і навіть аж занадто запально, поспішив запевнити її і відразу відчув, як це штучно прозвучало.
Опанувавши себе, він якомога спокійніше передав їй запрошення Вільсонів. Вона зраділа, однак висловила свою радість дуже стримано. Здається, вона не хотіла, щоб її чули гості, які, здається, прислухалися до розмови.
Головне на дипломатичному прийомі — уміти, по-перше, відповідно вдягатися, а по-друге — вести невимушену світську бесіду, бажано іноземною мовою. Від цих двох властивостей великою мірою залежить, чи запросять вас на наступний прийом.
В Україні зовсім своєрідна манера жінок вдягатися на прийоми, яка дещо дисонує з європейськими традиціями. Європейські жінки віддають перевагу кольору, фактурі й вишуканому лаконізму. На українських же прийомах жінки
чомусь завжди вбрані в чорне, а за стилістикою одяг має яскраво виражений характер українського дуже пихатого постсовкового бароко.
Що ж до манери спілкуватися, то тут українці також пасуть задніх. Найкращими співбесідниками для зарубіжних дипломатів є не найвищі посадовці, які ще живуть у традиціях старої неосвіченості, а молоді другорядні чиновники, які набагато краще від своїх начальників розбираються в усіх нюансах економіки, політики, права і дипломатичного етикету.
Георгій відносив себе до щасливих винятків посадовців вищої ліги, з якими зарубіжним професіоналам цікаво спілкуватися. Він був приємно вражений, коли побачив, що Євдокія поводила себе на прийомі як професійна дружина професійного дипломата. Чи, може, йОхМу це тільки здається? Може, він втратив об'єктивність? Може, він надто суб'єктивно ставиться до її достоїнств, перебільшуючи їх?
Ні, він не помилявся. Вона справді чудово вписувалася в атмосферу дипломатичного прийому. Навіть той факт, що її запросили на прощальний прийом, говорив багато про що. У Британському посольстві існує жорсткий відбір запрошених. У цьому плані британці набагато вимогливіші, аніж, скажімо, американці, які віддають перевагу кількості перед якістю. Як не дивно, однак найбільше американські прийоми нагадували російські. Фактор супердержав суттєво впливає на соціальну поведінку її представників. В американських і російських дипломатичних прийомах відчувається широта народу-шовініста і його зверхня поблажливість до аборигенів. Це неможливо приховати і викорінити. Хоча... американці чесно намагаються позбутися цієї вади: вони проходять спеціальний вишкіл, налаштовуючись на роботу в країнах «третього світу». Кандидат на роботу в Україні повинен уміти вдягати маску лагідного, однак суворого пастиря. Що стосується російських послів, то вони себе поводять в Україні, як «батюшки» у своїй парафії, де розвелося багато розкольників. Що ж до європейських прийомів, то вони значно стриманіші від російських і американських. Тут ви себе почуваєте не як представник вічно інфантильного народу, а як представник народу-партнера.
Прощальний британський прийом не був багатолюдним, а товариство відзначалося добірністю. І це приємно вражало Георгія. І той факт, що на нього запросили не тільки його, а й Євдокію, яку подружжя Вільсонів бачили раз у житті і яка не була офіційною дружиною Георгія, свідчило про те, що їх належно оцінили. Липинський не без задоволення відзначив також, що з їхньою парою Вільсони розмовляли трохи довше, аніж з іншими гостями. Такі маленькі деталі, дрібні порушення етикету мають продемонструвати особливе ставлення.
Прийом відбувався на зеленій англійській галявинці, у затишному подвір'ї, що прилягало до будинку посольства. Прийшли Ільчишини. Марина та Ігор були надзвичайно красивою, цілком європейською й енергетичною парою. їх дуже любили запрошувати на прийоми. Він — скандинавської зовнішності, вона — середземноморської. Георгій знав Марину ще з університету, а з Ігорем познайомився вже в парламенті. Марина мала аналітичний розум і природне почуття гумору. Колись в університеті вони з Георгієм товаришували. Йому стала цікавою думка Марини про свою нову знайому.