— Звичайно, в нашій державі багато недоліків... Адже це тільки початок... Перехідний період... Свого роду НЕП... Немає досвіду... І бізнес, і політика ще безграмотні. Але ми вчимося. Зрештою, прийдуть нові люди до влади... Кращі...
— І ти віриш, що вони змінять щось?
— Вірю, — сказав Георгій, проте надто вже невпевнено. Треба було сказати це переконливіше.
— Ти помиляєшся. Як не крути, однак будь-яка держава є інститутом, який обмежує людську свободу.
— Без неї не може бути порядку...
— Порядок? А що таке порядок у твоєму розумінні? Коли безпорадним президентом-маріонеткою керують то одні, то інші? Коли нам згори поступає вказівка робити щось, а ми точно знаємо, що так чинити безглуздо? Це ваше уявлення про порядок. А наше — зовсім інакше: народ не можна ґвалтувати... Він мудріший за вас усіх разом узятих. Дайте йому волю...
— Ми також хочемо розширити права місцевих органів влади... Ми також—за розширення форм самоуправління...
— Одколи це ти став захисником влади? — почувся іронічний Євин голос за спиною.
Липинський не обернувся. Зараз він аж ніяк не хотів зустрічатися з нею поглядом.
— Що ми з ним розсюсюкуємо! Він же один із них! — підскочив на місці гарячий Студент.
—Хлопці! — спробував переконати присутніх Георгій. — Не бавтеся з вогнем! Покиньте цю справу! Це все добром не скінчиться!
— Єво, навіщо ти його впустила? — різким голосом спитав той, хто назвався Аміко.
Липинський намагався спиною відчути, що зараз відбувається з Євдокією. Іззаду не долинуло жодного звуку. Вона нічого не відповіла. «Не схотіла? Не знайшлася? Шкодує, що впустила мене? Чи чхає на мене? Чому вона мовчить?» Він обернувся. Вона безтурботно посміхалася. їй подобалася ця гра. Георгій знову заговорив:
— Кожна політична сила чи партія бореться з владою задля однієї мети: захопити її самій. А ви? Навіщо боротися, як не заради влади? Ваші ідеї абсолютно абсурдні! Це якийсь політичний анахронізм!
— Він не розуміє, — з жалем промовив Професор, обвівши поглядом своїх однодумців, а потім звернувся до Липинського:
— Ми — не партія. Ми — релігія. Ми — віра.
— Мені здається, ви просто займаєтеся демагогією... — сказав Георгій і подивився на годинник. Сягнуло за північ. Він давно мав би бути в ліжку.
Йому закортіло щонайшвидше вшитися з цього дому. Липинський ще раз обернувся і зиркнув на Євдокію. Вона притягувала його наче магнітом. Чим більше він боявся цього товариства, тим більше вона його збуджувала.
Георгій, не попрощавшись, рушив до дверей. Це було схоже на втечу. Однак гіпнотичний голос Професора примусив його зупинитися.
— Ось, візьміть, Георгію... — протягнув він купку паперів, не встаючи зі стільця.
«Я що, повинен підійти до нього? Чи по-рабськи приповзти?» — Липинський стояв на місці. Професор з простягненою рукою сидів на стільці.
Пауза затяглася. її порушила Євдокія. Вона підійшла до Професора, взяла у нього пачку паперів і віддала їх Георгієві.
Липинський глянув на першу сторінку. «Історичний шлях України». Він ледь утримався, щоб приховати відразу на обличчі. Він терпіти не міг доморощених істориків-фантазерів. Однак присутність Євдокії дещо стримала його.
Вона провела його вниз, до машини. — Єво... — промовив Георгій і осікся: він не знав, що казати.
— Знаю, — відмовила йому жінка. — Так уже сталося. Так уже нам судилося: мене спокусив Змій під назвою націонал-анархізм, а я спокусила тебе. І ми обоє постраждаємо за це і впадемо з високої гори донизу...
— Я не хочу падати. Я ще вас переконаю. Євдокія потисла йому руку.
— Ти не переживай: те, що було між нами, тебе ні до чого не зобов'язує. Ти — вільний. Я відпускаю тебе!
«Я — вільний? Від кого? Від неї?»
Це вже занадто. Треба тікати з Києва подалі, бо добром усе це не скінчиться. їх треба зупинити... Донести на них я не можу. Духу не вистачить. Але треба якось перепинити їх. Як? Здається хлопці серйозно вірять у свою ахінею... А поводяться як діти. їх же не сьогодні-завтра заметуть. А Євдокія? Уявімо, що в цій божевільній компанії не було б Євдокії: як би він вчинив? Усе-таки доніс би? Поки що немає підстав. Одні словеса та й годі. Може, це просто фантазери? Теоретики? Чому ж тоді мене попереджав Морозов? Може, і справді є підстави до хвилювання? Безперечно, служба безпеки про їхні ідеї вже давно знає. Тепер уже там відомо про те, що я побував на їхніх зборах. І, вочевидь, від мене чекають якихось конкретних дій: наприклад, що я стану інформатором. Ще одним, бо хтось на цих напівбожевільних патріотів уже «стукає».