Коли Георгій примусив Євдокію «пошукати добре ключі у своїй сумочці», вона на це холодно сказала:
— Тут їх нема. Можеш сам перевірити.
При цьому вона вжикнула «блискавкою» сумочки і розкрила її перед Георгієм. Там був ідеальний порядок: все розкладене по кишеньках: гаманець, бездоганно загострений олівець, пачка сигарет і...
— Це запальничка... — заспокоїла його Євдокія, коли він побачив там маленький блискучий пістолетик.
Георгій не здивувався б, коли б побачив у її сумочці справжню зброю. Бо його Єва — це була небезпечна і водночас дуже сексуальна жінка, він її хотів і боявся водночас. Він намагався не давити на Євдокію, хоча це не завжди йому вдавалося. Часом його мучили підозри, що вона все ще зустрічається зі «своїми». Але спостерігаючи за нею, розумів, що вона виконує дану йому обіцянку.
Разом з тим у ньому загрозливо наростало бажання ще раз зустрітися з націонал-анархістами і подивитися на них новим поглядом, більш серйозним і уважним. Тож одного разу він зважився і запропонував Євдокії «розвіятися» і провідати своїх «аміків». Вона чіпко вхопилася за його пропозицію і стала обдзвонювати «своїх».
Вони зустрілися на Тарасівській. Георгій переконався, що Євдокія справді не зустрічалася з ними без його відома.
Чоловіки дуже скучили за нею: на їхніх суворих обличчях сяяли щирі посмішки.
Євдокія повідомила, що Георгій сам висловив бажання зустрітися з ними. Виявляється, вона його розкусила «з усіма потрохами», а він, дурний, ламав комедію, що, мовляв, тільки хоче зробити Євдокії приємне. Чоловіки повірили її словам, і їхні очі загорілися. Липинський знав, чому Єва так сказала: вона вела тонку гру, з'єднуючи його і націонал-анархізм докупи.
— Ну що, хлопці, як тут у вас справи? — спитала вона бадьоро. У неї був піднесений настрій. Георгію навіть стало ніяково, що він забороняв їй спілкуватися зі своїми однодумцями.
— Усе за планом, — сказав Аміко.
«Що за план?» — подумки перелякався Георгій.
Чоловіки збентежено впритул подивилися на Липинсь-кого. В їхніх очах стояв знак запитання. Здається, вони ще не наважувалися говорити відверто при ньому.
Запала мовчанка. її порушила Євдокія коротким запитанням:
— Коли?
— Завтра, — відповів Аміко.
Георгій здригнувся. Він подивився на Євдокію, а вона очікувально дивилася на Діда. Той, у свою чергу, дивився на неї або крізь неї немигаючим Ісусівським поглядом. Липинський шкірою відчув якусь загрозу.
Атмосферу вчасно розрядив Студент, розповідаючи про свої враження від перебування на обох акціях непокори — 16 вересня і 12 жовтня. Агресивна бабця у капел.ошку і з комсомольським значком на кофтині задиралася до одного жовтодзьобого міліціонера, намагаючись його спровокувати на грубість. Однак той стояв, як і належить справжньому міліціонеру, — як стовп. Бабулька мало не плакала з розпачу. А потім підійшла до нього і вдарила спересердя носаком своїх червоних черевичок міліціонера по гомілці, аж той зігнувся. Розсерджена бабулька пішла геть, а хлопець у формі довго дивився їй услід здивованим поглядом.