Маленька новорічна казка. Після новорічної ночі життя починалося спочатку. Перший день Нового року — найщасливіший день, коли вірилося, що цей рік буде кращим за попередній, а наступний — іще кращим... І так буде завжди. Завжди. Мама переконувала Георгія в цьому, вона говорила, що життя його побудоване саме за таким принципом: наступний день кращий за попередній, наступний рік кращий за попередній. Все краще і краще. Вгору і вгору... Все буде якнайкраще!..
У Георгія потекли сльози. Він більше нічого і нікого не боявся. Він чинить правильно. Може, не по закону, зате по честі.
Головна проблема українців полягає в тому, що вониуявили себе пупом Європи. Вони так довго кричали, що вони в центрі Європи, що п самі повірили в це. І тепер щиро дивуються: чому пихаті європейці не хочуть визнавати «очевидного»? А чому не сказати чесно, що Україна — околиця Європи, її провінція. Що в цьому поганого? Скандинави, наприклад, не комплексують із цього приводу. Україна сліпо вірить у географічний міф, що Європа закінчується на Сході Уральським хребтом. Цього ніколи не було. Європа завжди закінчувалася Дніпром, заяким починалося Дике поле. Пройде довгий час, поки підросте нове покоління українців, яке тверезо оцінюватиме ситуацію. З'явиться президент, при якому Україна буде самодостатньою провінцією Європи.
Ще одна проблема українців полягає в тому, що вони завжди шукають собі Покровителя. Вони свято вірять в історичний міф, що Литва, Польща, Росія силою заганяли їх під свій. дах. Документальна історія свідчить про протилежне. Як тільки Україна отримувала сяку-таку можливість жити самостійно, вона відразу ж кидалася в обійми Покровителя, причому мало не насильно нав'язувала себе йому, як це вона тепер робить щодо Європи. Не треба цього робити. Живи собі, Україно, автономно, за принципом: «моя хата скраю», і все буде в тебе гаразд.
Щойно Європа відчує, що Україні вона не потрібна, що Україна і сама собі дає раду, як Європа силою почне тягнути її до себе, як це робить нині Росія. А вона це відчує... Дайте тільки час Україні, щоб виросло нове, здорове покоління...
Георгій здаля побачив Морозова без шапки, з припід-нятим коміром. Костя ішов своєю старечою ходою по незайманому снігу, залишаючи чорну вервечку слідів. Георгій стояв на місці. Морозов, скоцюрбившись од вітру, ішов прямо на нього. Георгій побачив у його руках маленький «одноразовий» портфельчик. Морозов розхитував ним у такт ходи. Невже в ньому — все? Цей маленький портфельчик наближався до нього все ближче і ближче. Георгія роздирали суперечливі почуття: він хотів його швидше вирвати з рук Кості і водночас цього боявся. Морозов зупинився, подивився на годинник. Георгій не рушив з місця. Костя поліз рукою в кишеню куртки, чогось шукаючи. Липинський інстинктивно пригнувся. Замість зброї, Морозов витяг цигарку і запалив її. Георгій розслабився. Здаля було видно, що Костя неголений. Здається, теж не спав цієї ночі... їх розділяло сотня-півтори метрів, однак Георгію здавалося, що він бачить кожну зморшку на його обличчі. Морозов курив і пильно дивився на Георгія.
— Ну йди вже, йди! — кричало все всередині в Георгія.
Він озирнувся навколо — ніде ні душі... Розв'язка всієї цієї історії вже так близько... За двісті кроків від нього. Зараз він вирве той портфельчик і... Що він з ним зробить? Знищить? Ні! Закопає? Ні! Спалить? Ні! Сховає. Де? У Ромка! Так, у Ромка...
Георгій заїде до Ромка. Той стоятиме перед ним у боксерках з намальованими на них зворушливими новорічними ялиночками. За його волохаті ноги триматимуться дві маленькі кучеряві дівчинки в довгих мереживних платтячках і з цікавістю розглядатимуть Георгія. Липинський посміхнеться, віддасть портфельчик і накаже: «Надійно сховати!» Ромко потисне руку Георгієві теплим, сильним і надійним потиском. Тим, що повертає до життя... «Заїжджай до мене на Новий рік, — усміхнеться Ромко. — Щоб твоя нога була першою. Ти приносиш удачу». — «Зав'язано!» — скаже Георгій... і прийде до Ромка з Євдокією і малим Георгієм. Вони першими увійдуть у Ромків дім. Там буде запечене молочне порося і велика фарширована севрюга. І качка в ананасах. І торт. Великий Ромків торт у вигляді новорічної ялинки...
Липинський посміхнувся. Йому до нестями захотілося солодкого. Як у дитинстві...