— Вибачте не знаю, запитайте у нього самі.
— Дівчинко, а ви вже бували у такому товаристві? — старша велична дама ледь не погладила мене по голові.
— Ні, єдиний мій бал називався випускний з вищого учбового закладу.
Вони сміялись над моєю кмітливістю, наïвністю і юністю. Та моï дами були переконані, що, на жаль, розумницям важко знайти себе у житті (мають на увазі вийти заміж).
Мене врятували, перші акорди музики. Величезна, яскраво освітлена зала наповнювалась танцюючими парами, вони кружляли по блискучому паркету, що, як скло, відображав людські фігури, силуети і яскраві кольори пишного одягу. Чомусь мене запросив до танцю Корде Пантро, від нього і від його думок неприємно пахло. Він мене вивчав. А я мусила йому посміхатись…
Президент повернувся до зали… похмурий, Гел зайшов слідом за президентом… спокійний, та спантеличений. Президент запросив гостя за ігровий стіл. Я хотіла підійти, та мене несподівано запросив танцювати незграбний сумний юнак. Танцювати з таким високим хлопцем незручно, а він бідолага весь час сутулився і мовчки збентежено посміхався. Я здивувалась, коли відчула зміст його думок. Юнак виявився сином копроконського президента, і батько його зневажає називаючи слабохарактерним розумников, котрому вже не навчитись жорстокості так потрібноï для владарювання. Батько-диктатор не таким би хотів бачити свого спадкоємця. І завдяки цьому юнаку я впевнилась, що той президент копроконський котрий сидів на троні не підставна особа, а справжнісінький, самовпевненний до безглуздя, президент копроконський пан Такароне. Тепер я хочу зрозуміти навіщо цей величний місцевий пан запросив нас до палацу, що він знає про мету нашого прибуття, і що може знати про нас с Гелом, зокрема.
Подякувавши партнеру за танець, я протиснулась до столу, за яким сиділи гравці.
Гел не вміє і не любить грати у карти. Іноді, коли необхідно, вчиться, і успішно викидає з голови цю науку. Такароне терпляче пояснював умови гри, механічно роздаючи карти і спостерігаючи за виразом синіх очей свого співрозмовника.
— Ця гра на витримку і хитрість, — казав пан Такароне — президент.
— Мені здається, я недостатньо хитрий, аби виграти у цій грі, - відповідав Гел, беручи до рук сім яскравих карток з зображенням королів, принцес і принців.
— Тоді вам буде важко грати в цю гру і ви неодмінно програєте, — попереджав Такароне і кидав на стіл першу карту.
— Кожна гра закінчується, коли хтось програє, бо переможцю не цікаво продовжувати боротьбу із слабким супротивником, — задумливо відповідав мій брат, роздивляючись яскраві малюнки на своïх картах. В цій грі він ще нічого не розумів, і що сумно так само він ще нічого не розумів у політиці президента Такароне.
— А для вас це лише гра? — здивовано запитував президент планети Копроконе.
— Для мене так, — спокійно відповідав гість і відразу ж запитав з дитячою посмішкою, — а для вас?
— Я люблю перемагати, і перемога для мене в радість, навіть якщо перемога лише у грі, - відповідав президент.
Міністр планетарноï безпеки щось шепотів президенту у вухо. Інші сановники згрудились навколо свого володаря, старанно ловлячи кожне слово.
Багато дам залишилось без партнерів.
Мене взагалі ледь не задушили, довелось рятуватись втечею. І я вийшла на терасу. А на вулиці ніч. Вітер шумів віттям високих дерев, зривав з них жовто-червоне листя. Незатишно і темно.
Президент, поблажливо посміхався. Гел поклав карти на стіл і тихо промовив без тіні розчарування у голосі:
— Той, хто любить перемоги, повинен достойно сприймати поразки. Я програв.
Такароне зверхньо посміхнувся, адже він виграв.
— Я нецікавий партнер для подібноï гри… — мовив Гел.
Такароне відзначив для себе, що гість таки вміє поводитись, та тримається так, ніби він, не що інше, як король сусідньоï планети.
А Придворні дивились на цього гостя не ховаючи погордливих посмішок і легкого презирства та незрозумілих заздрощів.
Зате дружина пана Корде Пантро, врешті-решт запросила Гела до танцю. Вона занадто відкрито тулилась до стрункого тіла свого партнера. Посміхалась, жартувала, та не наважилась запропонувати пошукати тихе місце у кімнатах палацу, бо ïï чоловік пильно слідкував за своєю розкутою дружиною.
Такароне сів на трон, Корде Пантро тихо, майже крізь зуби, промовив, схилившись до президента:
— А танцює цей паршивець краще, ніж грає в карти.
Президент посміхнувся, ліниво відкинувшись на м'яку спинку трону і відповів:
— Що, ревнивий чоловіче, сердишся? Нічого, нехай твоя красуня пограється, бо завтра цей хлопчисько попаде до твоïх рук, і ти будеш мати можливість відігратись.