Коре, що нудився, запропонував випити пляшку вина з його колекціï. Погодились, тим більше походження цієï пляшки і ïï історія могло послужити уроком для войовничих правителів.
Гел взяв пляшку, роздивився етикетку, напис був надрукований мовою длоків, Гел згадав те місто, спалене страшною хімічною зброєю: рідиною, яка вступає у хімічну реакцію з киснем, кисень горить і полум'я по колу розповсюджується доти, доки легка рідина витає у повітрі.
Калтокійці рятували людей у тому місті, гасили полум'я, було пошкоджено два катера, шукали живих, хоча живих залишалось все менше і менше.
Тоді всіма каналами світового телебачення йшлося про наслідки війни. Страшна трагедія викликала небачений резонанс. Непримиренні вороги сіли за стіл переговорів, і підписали акт про мир. Та, звісно, перед тим розлючений Гел пообіцяв правителям воюючих планет, що повільно вдушить ïх обох власними руками, якщо вони не підпишуть ті кляті документи — політики йому повірили. І наступного дня журналісти написали про людяність. А звідки ïй взятись, тій людяності, у черствих серцях закостенілих ділків, що наживались на довготривалому протистоянні.
Гел провів пальцем по запиленому вінцю пляшки, корок ніби сам вислизнув з вінця і впав на килим. Варко вдав, ніби не помітив тієï чудасіï. Калтокієць вдихнув аромат старого вина. І відчув гіркий запах палаючого міста. Та все ж вино було чудове:
— Хай душі загиблих виноділів будуть щасливі у своïх наступних життях. — Промовив Гел і зробив перший ковток, після чого передав пляшку Ролу.
— І нехай війна обходить ті планети, де вони будуть народжуватись, — закінчив Рол. Відпив. Подивився на пляшку, повернувши ïï до вікна. Крізь темне скло, крізь темний напій ніби крізь бурштин, просвічувалась тоненька зірочка світла. Рол віддав ту пляшку Коре. Коре випив і запропонував Варко. Варко узяв ту пляшку, що ніби була символом мирного договору між ним, командуючим копроконськими військами і цим дивним та дуже могутнім калтокійським тан-лардом.
Гел загорнувся у велику куртку Коре, вино і куртка приємно зігрівали. Рол сидів поряд, дивився у вікно, йому не потрібно було нічого пояснювати, лише відкрити думки. Рол думав, зважував і погоджувався с припущеннями Гела. А з боку здавалось, що сидять на столі два замріяні юнаки, один грається з комп'ютером другий про щось просте мріє з відкритими очима.
Коре знав, що у телепатичну розмову Гела і Рола зараз втручатись не можна, тому мовчки тицяв ïх у руки пляшку з вином і насолоджувався спокоєм, як завжди цінним, тому що між боями.
А тим часом Варко займався підготовкою до «м'якого перевороту». Армія була на його боці, та ще необхідно нейтралізувати декілька заповзятих чиновників. Варко викликав у Долину вірних генералів і тих, кому вже не судилось ту Долину покинути.
Коре вирішив зайнятися обідом для Варко і двох своïх друзів. Тим більше, Рол майже зростив кістки на його руці, хоча ïï все ж таки ту руку поки потрібно було поберегти.
Саме в той час я зв'язалась з Ролом і розповіла йому про те, що на мене напали. Він захвилювався, та я пояснила, що бій ми з Летосом виграли і летимо далі цілі й неушкоджені.
«Мусиш бути обережна на Ракірлі,» — попередив Рол.
«Не хвилюйся, знаю, — посміхнулась я, — і виклич свій флот на кордони системи, про всяк випадок».
«Мілено, ти мене дивуєш, — у його думці я почула хіба що не образу, — я не такий дурний, як ви».
Гел, послухавши нашу розмову, зіскочив зі столу і повідомив:
— Все, припущення припущеннями та хочу достеменно знати, що тут відбувається. Я іду розмовляти з міністром. Пане Варко, попередьте охорону в'язниці.
— Думаєш, він щось знає? — запитав Рол.
— Я тут взагалі нічого вже не думаю, — буркнув Гел і пішов до дверей.
Варко зітхнув, дивлячись у спину калтокійцю. Він не звик довіряти кому б то, та про всяк випадок тримав поки свою недовіру при собі.