— Якщо я тебе ïм віддам, вони полетять звідси? — запитав Варко у Гела.
— Пане Варко, на вигляд ви здаєтеся дорослою людиною і політиком з великим досвідом… — розсердився Гел, — поділіться цигарками, я від нервів починаю палити.
— Ти й без нервів палиш, — бовкнув Коре, — ти б пояснив йому, замість того щоб ображати…
— Пане Варко, якщо вони впевняться, що тут саме цей калтокієць, — Рол тицьнув пальцем в сторону Гела, — вони відразу розтрощать вашу планету на шматки, без зайвих розмов і попереджень. Добре, що у вашій афері з аварією, чи то метеоритом, ви використали фотографіï вікторіанців і не написали, що екологи — близнюки.
Варко знову сів, дістав з кишені портсигар, відчинив його, поклав на стіл, дістав цигарку, запалив ïï. Все це повільно, ніби йому було важко рухатись, потім оговтався, запропонував цигарки Гелу, і тихо запитав:
— Що ви будете робити?
І саме у ті хвилини на ту саму орбіту лягли в дрейф вісім крейсерів, більш потужних і краще озброєних. Командир ескадри вийшов на зв'язок з президентом, його перемкнули на Долину. Варко побачив на малому екрані передавача цікавого білошкірого суб'єкта з довгими білими дредами і гарними чорними очима без зіниць:
— Я командир ескадри космічного флоту Коаліціï, моє завдання — забрати тіла загиблих громадян Коаліціï, які виконували свій обов'язок на вашій планеті.
Варко бачив хитру посмішку на блідих губах того дивного командира ескадри, глянув на Рола і Гела. Вельмишановні прибульці теж дуже погано приховували нахабні посмішки. Варко хоч і втомився від того цирку, який спостерігав впродовж трьох днів, та мусив і далі виконувати свою роль:
— Пане командире ескадри, я накажу підготувати тіла ваших громадян до транспортування. Ви зачекаєте на орбіті чи бажаєте здійснити посадку?
— Ми зачекаємо на орбіті, - відповів білоголовий командир ескадри і відімкнувся від зв'язку.
— А це що за ескадра? Не повірю, що це кораблі Коаліціï, хіба що вчора нову партію закупили, — вибухнув обуренням Варко.
— Це моя ескадра, — відповів Рол.
— Ваша?.. — з викликом перепитав Варко. — Може у вас ще й свій власний флот є?
— Є. - просто буденно відповів Рол.
— Вибачте, пане президенте, — Гел спеціально назвав Варко президентом, щоб подивитись на його реакцію. Варко здригнувся, — та використовувати армію Ради чи навіть калтокійців я у вашому випадку не можу, тому вас будуть рятувати зейди.
— Зейди? — перепитав Варко. — А що стане нагородою тим зейдам? Три дні грабунку після перемоги?! Що ви пообіцяли тому кривавому королю піратів, як його — Ретолатосу, за цю… підтр…р… имку?.. — очі Варко ледь не вилізли з зіниць, ошелешений здогадкою, ледь зважився виказати ïï уголос: — То ваш флот?..
Рол кивнув у відповідь.
— Рол — скорочено від Рэтолатос, — мовив Варко і замовк обхопивши голову руками. Всі його уявлення про великий світ перевернулись, як корабель у космосі. Він відчув себе, ніби новачок у відкритому просторі, де нема орієнтирів, крім оманливих зірок і блискучих туманностей. Та в котрий раз взяв себе в руки і почав мислити більш реально. Хоча реальність відмовляла у сприйнятті цих дивних юнаків як калтокійського тан-ларда і короля зейдів. Хіба що як посланців тих правителів.
— Тут є якась діра, куди ви могли б сховатися, і звідки могли б звернутися до людей, щоб заспокоïти ïх? — запитав Рол. — Присутність такоï кількості військових кораблів на орбіті громадськість напевне помітила… Тим більше порадьте копроконцям не виходити з власних домівок. Я думаю, ваші союзники не баритимуться, і як ïм дозволить мій помічник під час тих переговорів, які оце зараз ведуться між ескадрами, за декілька годин заберуть своï збереження зі сховищ, і буде по всьому. Моï люди тільки проконтролюють, аби не було зазіхань на знищення вашоï планети.
— Дайте мені декілька хвилин і пляшку горілки. Як я можу заспокоïти людей, коли сам на нервах?
— Це звернення буде найкращим вступом на пост президента, блискуча інавгурація… — посміхнувся Гел.
— Ідіть ви… — Варко вже розсердився, — …під три чорти! З вашими викрутасами. Коре, у тебе є що випити?!
— Нак зараз принесе, пане президенте, — з посмішкою відповів Коре.
— І ти туди ж? — Варко підвівся, обіпершись на стіл кулаками, він ховав за злістю свою розгубленість. — Що ти серед них робиш?
— Вивчаю, як піддослідних щуриків, — відповів Коре.
Рол і Гел здивовано переглянулись.
Зайшов старший солдат Нак, тримаючи три пляшки з горілкою.