Зі мною зв'язався Рол, телепатичний наруч скрипів і я ледь його чула. Рол попередив, що я мушу відлітати з Ракірли негайно, бо то все може виявитись все ж таки пасткою, розповів про подіï на Копроконе. Я в свою чергу запевнила його, що мушу зустрітись з Такароне, тому що серед правління Ракірли є зрадник, котрий працює на братство, мушу знати його ім'я. Рол повідомив: «Зрадник, то перший радник як ти і припускала». А ще мій чоловік пообіцяв, що в разі чого розтрощіть Ракірлу і це буде на моєму сумлінні.
Такароне спробував вийти на зв'язок з Варко. Варко не відповідав. І міністр Корде Пантро теж не відповідав… Відповів ад'ютант Варко. Повідомив, що все спокійно і пан президент може не хвилюватись. А пан Варко не відповідає, бо він у Долині, а там вітер звалив антену, відремонтують, і пан Варко сам зв'яжеться. А пан міністр? Та він напевне знову п'яний.
Такароне відчував, що щось відбувається… Та не вірити ад'ютанту Варко не було підстав. Чи може він хвилюється перед зустріччю з калтокійським командармом?..
Коли настала ніч на тій паралелі і на тому меридіані, де на планеті Копроконе знаходилась Долина — ворожі і не ворожі бойові кораблі відійшли з орбіти планети і щезли з радарів.
Пан Варко мовчки сидів у кріслі чергового, втомлений, похмурий і розчарований.
Гел все ще спав у сусідньому кріслі. Рол, що сидів поряд з Гелом на стільці, глянув на Варко і мовив:
— Вважаєте себе обманутим?
— Я не звик у щось вірити без доказів, та вибору ви мені не залишили, — відповів новий президент планети Копроконе, — тим більше Такароне ще живий, він зв'язався з моïм ад'ютантом півгодини тому.
— Не хвилюйтеся, — посміхнувся Рол, — він не повернеться. Ви дійсно тепер президент при підтримці Ради П'яти Галактик.
— Не морочте мені голову, пане Ретолатос. Чи як вас насправді? — похмуро мовив Варко. — Я звернувся до народу від імені міністра оборони за відсутності чинного президента. Ви, як діти, граєтесь у якісь ваші віртуальні ігри. Хоча я вдячний вам, що кораблі відлетіли, не влаштувавши нам вторгнення, але хотів би знати, що вони вивезли з моєï планети насправді.
— Я повідомлю вам про це, — Рол подивився на свій наруч, — годин за п'ять, тоді, коли все з'ясується з вашим чинним президентом.
— От тоді я сам і поставлю себе на своïй планеті президентом. Бо дійсно не можна по-іншому. Може й добре, що ви підштовхнули мене до цього рішення, ким би ви не були.
Рол кивнув головою, посміхнувся.
Варко все ще дивився на Гела і не втримався, запитав:
— Насправді ваш друг начебто дуже втомлений хлопчисько. Але нерви міцні, спати під час таких подій… Хто він насправді? Чому назвав себе тан-лардом?
— Люди іноді мене дивують… — відповів Рол. — Невже для того, щоб у щось повірити, потрібні матеріальні докази? Хіба ваші почуття не підказують вам, де правда, а де брехня? Хоча я вас розумію. У все це дійсно важко повірити. Геле, прокидайся, — Рол потягнув калтокійця за ногу, — вони відлетіли. Йдемо нагору. Надіюсь, що пан Варко нас не арештує.
— А що, вже почалась демонстрація недовіри? — крізь сон запитав Гел.
— А як інакше, — з посмішкою відповів Рол.
Гел сів, а потім розплющив очі, подивився у очі серйозного і поважного Варко, повільно мовив:
— На ваші запитання, пане Варко, відповість тільки час, бо тільки з часом ви в чомусь зможете впевнитись.
— Ідіть, панове, я не буду вас арештовувати, — махнув рукою Варко, — та слухати я вас більше теж не хочу, бо коли ви говорите, я вам вірю, а коли залишаюсь наодинці зі своïми думками, починаю сумніватись у всьому. Ідіть.
Яскраві кольори осені вкрились вечірніми сутінками, як блакитним туманом. Під чоботами Рола шурхотіло сухе листя, що нападало з дерев, і здавалось, розмовляло.
«Сонце» зовсім нещодавно заховалось за обрій, небо було забарвлене у всі відтінки червоного і синього, хмари створювали дивовижні пейзажі: острови, берега незвіданих земель, нескінченні джунглі, що ховали своï таємниці за завісою нереальності. І якщо пошукати у пам'яті обриси найгарніших планет Світу, то є можливість порівняти ці пейзажі з тими планетами й згадати тисячі пригод.
Коре і Нак сиділи на лавці, поряд лежала велика дорожня сумка і пачка від цигарок. Дві пляшки вина стояли біля смітника. Гел взяв пачку з-під цигарок, зазирнув до середини, не знайшов там нічого, крім запаху і порожнечі, зім'яв ïï і кинув до смітника.
— Хоча б одну залишив, — сказав незадоволено, — і взагалі паління шкодить здоров'ю смертного, ти ж лікар?