Але що коли інші правила поведінки не працюють не лише в наноекономіці, а й у гіперкомплексах? Коли банкрутують великі комплекси, як-то, держави чи важливі підприємства, то здається, що ми теж поводимося інакше, прощаємо, навзаєм допомагаємо, не дотримуємося суворо договору, тому що інакше може настати колапс усієї системи. Класичні правила економіки можуть добре працювати в центральній області — а от у крайніх точках (найбільшій і найменшій) вони дають осічку. У цьому значенні не існує «загальної теорії», ба й Кейнс у своїй книзі «Загальна теорія» говорить лише про центральний блок. Як і в квантовій фізиці, варто по-іншому будувати хід думок на низькому квантовому рівні, ще інакше в звичайному масштабі (тут «достатньо» Ньютона, хоч ми й знаємо, що йдеться лиш про апроксимацію реальності), і зовсім по-іншому у великому масштабі, де «працює» загальна теорія. При цьому ми всі розуміємо, що повинна бути теорія, яка б об’єднала ці три положення, але поки що нічого кращого ми не вигадали.
Можливо, схожа ситуація домінує і в економіці. Економіка може діяти в реальних умовах, як, наприклад, Ньютонівська класична детерміністична чи механічна фізика[1032]. Іншими словами, економіка може діяти в неважливих сферах. А в питаннях здоров’я, любові, смерті, державних банкрутів, очевидно, діють інші правила, більш загальні.
Гільгамеш та WALL STREET — від стіни до стіни
У ці дні, коли я дописую підсумки, тривають протести на Wall Street. І знову ми страйкуємо проти стіни (wall). Кінець книги повертається до її початку. Гільгамеш, який намагався задля своєї стіни зробити з людей максимально ефективних роботів без жодних ознак людяності, і цим самим досяг першого документованого протесту в історії: люди поскаржилися богам. Зараз ми скаржимося політикам чи в якісь установи. Але наші скарги, здається, звучать приблизно однаково: ми не хочемо будувати стіну ціною стількох зусиль, не хочемо перетворитися на щось інше, ніж ми є, не хочемо на виснажливому будівництві стіни, яку ми не вважаємо нашою, втратити (свою) людську душу.
І якщо ми вже заговорили про символіку: відразу поряд із Wall Street знаходиться символ ринку — скульптура розгніваного бика у трохи більшому за реальний розмірі, вилита з бронзи, яка дещо нагадує золото. Бик у наступальній позиції, його роги викликають страх. Чому ми вибрали символом ринку саме його? По-перше, насамперед ідеться про тварину, про ірраціонального звіра, який аж ніяк не виділяється своєю кмітливістю і не визначається особливою дружбою з людиною. Його не можна осідлати. І чому єдиний спосіб, як можна їздити (зовсім недовго) на бикові, називається родео? Чому ми не обрали символом спокійнішу тварину, з більш дружнім ставленням до людини, більш домашню, наприклад, коня чи собаку? Та здається, що цей символ таки на своєму місці. І найважливіше питання: чому ми дивуємося, що ринки відповідно до цього й поводяться?
Під час протестів бик опинився за парканом, тобто знову ж таки за якоюсь захисною стіною, під захистом поліцейського кордону. Питання, яке ми можемо поставити, звучить так: кого й від кого ця стіна захищає? Захищає людей від бика, чи бика від людей? Якщо ви належите до Occupy Wall Street, то відстоюватимете думку, що потрібно захищати людей від божевільних вимог ринку від його суворих та несправедливих наслідків. Якщо ж ви належите до Tea Movement, тоді радше вимагатимете захисту для ринків від ірраціональних замовлень політиків, від обмежень тощо.
Втім, і тут ми зустрічаємося з темою (не) людяності, стіни. Чи часом головний аргумент окупантів Wall Street — це не страх того, що економіка — це тіло без душі, тобто вампір, що нас знищує? І тут з’являється символіка стіни, тварини, захисту від природи (тварини, яка символізує ринок) чи захисту природи (натуральності?) від людей. Зрештою, дикий бик у місті — такий самий символ, як дикий Енкіду в місті Урук, дика природна сила посеред цивілізації.
Наша [не] природність
Майже всі архетипові міфи говорять про вибір, trade-off, між накопиченням знань та гармонією (з живою природою чи своєю власною). Енкіду, коли перетворився з тварини на людину, «став розумним, але тварини від нього втекли», Єва з Адамом втратили едемську гармонію з собою та оточенням за можливість скуштувати плодів з Дерева пізнання (добра та зла). У грецьких міфах боги прокляли людей за те, що Прометей украв у богів знання (технічне), і гармонійна робота, яка колись була приємною, стала неприємною.
1032
За зразком механістичної фізики у нас склалося уявлення — загальноприйнятий і живий міф — що економіка — це інструмент, сфера, де діють аналогічні холодні, механічні, незалежні від людини, невмолимі й точні правила фізики минулого століття. Тільки здається мені, що це хибне уявлення. Зрештою, сучасна фізика теж знає межі точності (невизначеність Планка, невизначеність позиції елементарних часток перед колапсом хвильової функції) і знає, що вона не може бути абсолютно точною, квантова фізика — не механічна, а ймовірна, так само як ми знаємо, що частки не поводяться незалежно від спостерігача (Кіт Шредиінґера та експеримент з частинками світла).