Адже ця боргова криза — це не криза споживацька чи економічна. Вона набагато глибша. Нашому часу бракує відчуття міри. Я не закликаю повертатися до природи чи до природного стану речей, не пропоную заперечувати чи відмовлятися від матеріального. Матеріальні речі відіграють свою роль, і це одна з багатьох криниць щастя (проте не єдина, як нам останнім часом здається). Я закликаю до того, щоб ми усвідомили свою насиченість; закликаю вас усвідомити, що ми маємо бути вдячні за те, що маємо. І маємо ми всього справді багато.
Ми настільки багаті та сильні, що в нас немає зовнішніх обмежень. Ми перебороли їх майже всі й довго могли робити все, що нам заманеться. А те, що маючи цю свободу, ми не зробили особливо нічого хорошого, — це доволі сумне відкриття.
Життя — деінде, у нас
Інколи мені здається, що всю історію людства можна підсумувати так: нам необхідно постійно посуватися вперед, щоб ми могли у більш винахідливий спосіб насолоджуватися звичайними радощами життя.
Наші батьки гралися дерев’яними іграшками, як і до цього часу всі покоління до нас. І вони їх так само тішили, як наших дітей тішать іграшки електронні. Однак сучасні діти не гратимуться дерев’яними. Та й нам, дорослим, потрібні дедалі кращі іграшки, книги й теорії, щоб ми могли насолодитися простими життєвими радощами. Наші абстрактні й технічні знання стали прогресивнішими, проте наше розуміння реального життя навколо нас і в нас, здається, лишається незмінним.
Усі ми проживаємо якісь історії, чи то вже це історії для дітей, чи для дорослих. І це ще одна причина, чому ми любимо розповідати. Науковці обмінюються між собою власними теоріями, і, як підкреслює Рой Вайнтрауб, «кожна теорія — це автобіографія»[1035]. Так само як діти, і ми знаємо, що всі історії включно з нашими — це не справжні уособлення світу навколо нас, але все одно вони дуже близькі до нього, їх поєднують зв’язки, яких ми часто просто не вміємо бачити.
Ця книга намагається продемонструвати, що історія економіки набагато ширша й ще більш захоплива, ніж нам намагається нав’язати математичний погляд на світ. У певному розумінні цю книгу можна сприймати як невисловлену спробу винести на перший план саме душу економіки як науки й економіки як способу господарювання, їхні animal spirits. І як за кожною душею, і за цією потрібно теж доглядати, цікавитися нею, розвивати її. В економіки є душа, яку нам треба намагатися не втратити, якою б ми мали цікавитися ще до того, як почнемо самі судити про світ навколо себе.
Ця книга намагається бути антитезою до панівної, нібито позитивістської, механічно-редукційної економіки, яка хоче звільнитися від будь-яких цінностей та моралі. В економіці існує набагато більше нормативних елементів, ніж ми можемо осягнути й працювати з ними.
Далі ця книга намагається запропонувати альтернативу до економіки, що ґрунтується на спрощених аналітичних і математичних моделях. До певної міри вона намагається запропонувати глибший зв’язок та більше точок дотику для кращої комунікації з іншими науковими дисциплінами — з філософією, теологією, антропологією, історією, культурою, психологією, соціологією та іншими. Власне, я намагався показати, що за всіма моделями стоїть набагато більше, ніж просто математика чи аналітика, що математика — це лише видима вершина економічного айсберга, і що набагато більша частина, що лишилася прихованою, насправді набагато ніжніша, містичніша й не піддається опису настільки просто детерміністично побудованими моделями. Я в жодному разі не виступаю проти самої математики, я лиш хочу звернути увагу на те, що вона не відіграє аж таку важливу роль, як ми їй часто приписуємо. Економіці не потрібно більше математики, а навпаки — більше всього іншого. Часто кажуть, що етика й soft skills[1036] — це вишенька на тортику математичного аналізу. У цій книзі я намагався показати, що все якраз навпаки: математичний аналіз — це лише вишенька на тортику набагато ширшого й глибшого економічного розвитку. Не варто ігнорувати того, що нам говорять цифри (і цифри теж говорять!), але при цьому не варто ігнорувати й того, що не підвладно цифрам. І здебільшого там, де потрібно приймати рішення, саме цей вибір, здається, є найважливішим.
Хто читав уважно, той помітив, що це не книга відповідей — вона тільки намагається запропонувати, де деякі з цих відповідей можна знайти. Це радше деконструкція економіки через історичну реконструкцію. Тобто в певному розумінні ця книга намагається ступити уявний крок уперед до альтернативних економічних шкіл, і навпаки, уявний крок назад від традиційного сприйняття економіки та економічної антропології. Економістам варто було б переглянути методи викладання економіки. Попри те, що ми як економісти дуже послідовно віримо у вільний вибір людини, водночас не дозволяємо студентам вибрати свою школу економічної думки. Показуємо їм тільки мейнстрім. І лише після того, як протягом кількох років вони ретельно з ним ознайомляться, даємо їм змогу дізнатися про альтернативні «єретичні» підходи — а також про безпосередньо історію своєї галузі. Часто навіть сама історія економіки подається як огляд «спроб і помилок» (дурної і примітивної) історії, аж доки ми не відкрили «правду», якої так прагнуло наше минуле, яке вже не можна змінити. Ця книга намагається іти зовсім протилежним шляхом. Намагається скептичніше ставитися до сучасних знань і трохи серйозніше — до думок наших предків. Можемо тепер тільки сподіватися, що наші діти будуть з нами не менш люб’язні. Адже герої, дракони й чудовиська живуть не лише в минулому, у героїчних епосах, фільмах чи віддалених джунглях. Вони живуть у нас самих.
1036
За зразком механістичної фізики у нас склалося уявлення — загальноприйнятий і живий міф — що економіка — це інструмент, сфера, де діють аналогічні холодні, механічні, незалежні від людини, невмолимі й точні правила фізики минулого століття. Тільки здається мені, що це хибне уявлення. Зрештою, сучасна фізика теж знає межі точності (невизначеність Планка, невизначеність позиції елементарних часток перед колапсом хвильової функції) і знає, що вона не може бути абсолютно точною, квантова фізика — не механічна, а ймовірна, так само як ми знаємо, що частки не поводяться незалежно від спостерігача (Кіт Шрединґера та експеримент з частинками світла).