До того ж, усі ці старі історії, образи та архетипи, про які згадуватимемо в першій частині книги, все ще з нами й долучаються до формування нашого ставлення до світу й того, як ми сприймаємо самих себе. Або ж, як говорить К.-Ґ. Юнг: «Справжня історія духу ховається не по вчених книгах, а в живому душевному організмі кожної людини»[6].
Бажання переконати
Економісти мали би вірити в силу історій. Адам Сміт їм вірив. Як він пише в книзі «Теорія моральних почуттів»: «Бажання, щоб нам вірили, бажання переконувати, правити та спрямовувати людей видається однією із наших найсильніших пристрастей»[7]. Зверніть увагу, що автор цього речення, якщо вірити здогадкам, — батько ідеї, що власний інтерес — найсильніше зі всіх природних бажань. Інші два видатні економісти, Роберт Й. Шіллер і Джордж А. Акерлоф, написали нещодавно: «Людську думку влаштовано так, що вона мислить за допомогою розповіді, розвитку подій з внутрішньою логікою та динамікою, які справляють враження одного цілого. Наша поведінка найчастіше обумовлена тим, що ми проживаємо свої життєві історії, історії, які ми розповідаємо самі собі й які формують межі нашої мотивації. Життя було би лише «одним прокляттям за іншим, якби не було таких історій»[8].
Оригінальна цитата звучить так: «Життя — це не лише одне прокляття за іншим. Це одне прокляття знову й знову по колу». Дуже влучно сказано, й міфи (наші величні історії, розповіді) — це «ревеляція — тут і зараз — того, що було й навіки буде»[9]. Іншими словами, міфи — це те, «чого ніколи не було, але що досі існує»[10]. Хай там як, наші сучасні економічні теорії, що ґрунтуються на строгих моделях, — це не що інше, як ці самі метанаративи, переказані іншою (математичною?) мовою. Тому необхідно гарненько вислухати всю історію від самого початку — оскільки, як відомо, не буде хорошим економістом той, хто буде лише економістом[11].
Якщо вже економіка хоче по-імперськи розумітися геть на всьому, тоді нам треба вирушити проти течії нашої галузі й справді спробувати зрозуміти абсолютно все. І якщо хоча б частково справджується правило, що «спасіння сьогодні криється в закінченні матеріальних нестатків, що призведе людство до нової ери економічного надміру, [і що] тоді, логічно, нова панівна еліта мала би складатися з економістів»[12], то ми повинні усвідомлювати цю засадничу роль й перебрати на себе більшу суспільну відповідальність.
Економіка добра й зла
Уся економіка в загальному підсумку є економікою добра й зла. Це переповідання історій людей людям про людей — і навіть найбільш софістична математична модель є де-факто історією, параболою, нашим прагненням (раціонально) зафіксувати світ навколо себе. Я спробую продемонструвати, що ми досі за всіма економічними механізмами вбачаємо «хороше життя», тобто наш спадок, який ми несемо з собою ще з часів античної чи юдейської традиції. Я спробую продемонструвати, що математика, моделі, формули й статистика — це лише верхівка айсберга економічної думки й що найбільша частина цього економічного айсберга містить усе інше, і що суперечки в економіці — це радше боротьба історій та різних метанаративів, аніж чогось іншого. Сьогодні люди, як, зрештою, і завжди, хочуть дізнатися в економістів, зокрема, і про те, що добре й що погано.
Економісти завжди вчили нас уникати нормативних суджень і поглядів на те, що добре й що погано. І все одно, всупереч тому, що стверджують підручники, економіка є за своєю суттю нормативною дисципліною. Вона не просто описує світ, але часто також показує, яким би мав бути світ (мав би бути ефективним; у нас є ідеал досконалої конкуренції, ідеал високого зростання ВВП при низькій інфляції, ми намагаємося досягти високої конкурентоспроможності...). Тобто ми формуємо нові моделі, сучасні параболи, які, проте, лишаються нереальними й мають дуже мало спільного з реальним світом. Ось простий приклад: якщо аналітик відповідає по телебаченню на просте, здавалося б, питання на кшталт, який зараз рівень інфляції, відразу ж навздогін прозвучить наступне запитання (на яке економіст часто і відповідає сам, не чекаючи подальших розпитувань), а саме: чи такий рівень інфляції хороший чи поганий, чи інфляція не мала би бути вищою чи нижчою? Тож навіть у розмові про суто технічне питання аналітики відразу ж починають говорити про добро й зло і пропонувати нормативні оцінки: мала би бути нижчою (чи вищою). Тому що «якби економіка справді була абсолютно нейтральною в своїх оцінках, тоді логічно було б очікувати, що люди, дотичні до економічних професій, розробили цілу систему економічної думки»[13]. А цього, як ми знаємо, не було. Як на мене, то це на краще, але все одно можемо припустити, що економіка — це й справді насамперед нормативна наука.
8
Розділ «Історії»: пер. з чес. З кн.: George A. Akerlof and Robert J. Shiller. Animal Spirits.
11
Йдеться про вільний переклад автора цитати Джона Стюарта Мілля: «A person is not likely to be a good political economist, who is nothing else». З кн.: John Stuard Mill. Essays on Ethnics, Religion and Society. Vol 10 of Collected Works of John Stuart Mill, 306. Цитата з передмови. З кн.: Redman, D. Economics and the Philosophy of Science.