Запитання. — Це ваша думка? Чи таким був метод роботи СД?
Відповідь. — Це моя думка і мій метод. На жаль, у СД мій метод не зустрічав належного розуміння. Навіть Гейдріх побоювався приймати самостійні рішення, він завжди намагався заручитися підтримкою Гіммлера, а той також ніяких заходів не вживав, не обговоривши справу з фюрером, який дуже захоплювався роботою розвідки. Тому ми втрачали дорогоцінний час і упускали ініціативу. Фюрер не так часто, як це здається, приймав Гіммлера, він тоді багато уваги приділяв вивченню архітектурних проектів Шпеєра, цікавився тим, що відбувалося в кіно, уважно стежив за літературою й живописом, ретельно готував конспекти своїх виступів перед нацією… Тому вирішення питання з грою проти Стевеиса й Беста затягувалось, остаточного схвалення фюрера все ще не було, але я на свій страх і риск знайшов великого фабриканта, який згодився поїхати зі мною в Голландію як глава «опозиції», і почав з ним репетиції…
Запитання. — Як прізвище цієї людини?
Відповідь. — Це дуже шанований пан, який не був членом партії і не працював у СД…
Запитання. — Він був вашим агентом?
Відповідь. — Такого рівня людей ми не залучали до агентури. Він був моїм добровільним помічником…
Запитання. — Виходить, він підтримував режим Гітлера?
Відповідь. — Тоді всі підтримували режим Гітлера.
Запитання. — Як прізвище цього промисловця?
Відповідь. — Доктор Вестрик.
Запитання. — Це той доктор Вестрик, який працював у США як європейський представник ІТТ?
Відповідь. — Ні. Його родич.
Запитання. — Вестрик з ІТТ був вашим агентом?
Відповідь. — У тому розумінні, як ви ставите запитання, не був. Він виконував особисті доручення Гіммлера й Ріббентропа.
Запитання. — Чиї доручення він виконував частіше?
Відповідь. — Частіше він працював на Ріббентропа.
Запитання. — Продовжуйте.
Відповідь. — Дев'ятого листопада я прийняв снотворне — через нервове напруження, викликане дивною мовчанкою Гейдріха, мене мучило безсоння — і заснув дуже рано, о десятій годині. Опівночі мене розбудив телефонний дзвінок. Я не зрозумів, хто дзвонить у такий час, і сердито спитав, якого біса мене будять і хто посмів це зробити. Ввічливий голос сухо відповів, що посмів це зробити рейхсфюрер Гіммлер. «Я дзвоню з поїзда Гітлера, щойно ми дізналися про замах на фюрера в пивному підвалі «Бюргерброй», багато ветеранів руху вбито й поранено. Звісно, це робота британської секретної служби. Ви повинні припинити свою гру з Бестом і Стевенсом, а замість цього мусите викрасти їх обох. Ясно?» — «Ясно, але…» — «Ніяких «але»! — відрубав Гіммлер. — Це наказ фюрера і не підлягає обговоренню». Через два дні було організовано викрадення Беста й Стевенса у Венло, біля кордону, де я домовився чекати їх у кафе; наші машини збили прикордонний шлагбаум, а люди Мюллера витягли з «б'юїка» Стевенса й Беста; лейтенанта Коопенса, що виявився працівником голландського генерального штабу, було вбито під час стрілянини…
Запитання. — Хто планував викрадення?
Відповідь. — Я виконував наказ Гіммлера.
Запитання. — Це зрозуміло. Але планували операцію особисто ви?
Відповідь. — Можна сказати, що так.
Запитання. — А як сказати інакше?
Відповідь. — Ви маєте рацію. Інакше не скажеш.
Запитання. — Чи вважаєте ви, що замах на Гітлера в «Бюргерброї» був спеціально підстроєний Гейдріхом або кимось іншим з СД?
Відповідь. — Про це я думав багато місяців… Але й досі я не можу дати певної відповіді…
Запитання. — Ви брали участь у розслідуванні замаху?
Відповідь — Так.
Запитання. — Викладіть.
Відповідь. — Через три дні після захоплення Беста й Стевенса я прибув до Берліна й доповів Гіммлеру обставини, пов'язані з переговорами, які я вів з британською секретною службою в Голландії…
Запитання. — Гіммлер запитував вас про те, чи пропонували Бест і Стевенс усунути Гітлера?
Відповідь. — Точно я не пригадую… В усякому разі у моєму рапорті на його ім'я я не торкався цього питання.