— Поки що ні.
— Продовжувати?
— Валяйте.
— В роті пересохло, язик шорсткий…
Роумен оглянувся; в парку, що належав клубу, вхід у який охоронявся, було як і досі порожньо; небо стало прозоре, здавалося, що ось-ось воно розчахнеться і зору відкриється щось яскраве, предметне, немов намальоване пензлем «паршивого модерніста» Сальвадора Далі; повільно стече на землю червоно-чорним, тривожним і страшним…
— Ойга ме![56] — крикнув Роумен. — Чи є хтось тут?!
Його голосу немовби ждали: зразу з'явився офіціант у чорних брюках, накрохмаленому білому піджаку, в сліпучо-білих фільдеперсових рукавичках, шанобливо схилився перед кабальєро, вислухав його прохання — «віскі і багато Льоду»; плавно відійшов; спина його була пройнята готовністю виконати замовлення якнайкраще і якнайшвидше. Роумен вів далі:
— Другим помічником Зандштете був професор німецької мови в медичному коледжі Бернард Майєр. Він працював по армії, підтримував постійний контакт з Хосе-Рамоном Даусом, начальником управління спорту генерального штабу, другом Перона. Третім — Отто Герман Фолькхмаймер, тепер він у кінобізнесі, в нього лишилося багато картин доктора Геббельса, він їх крутить ще й досі в невеличких кінотеатрах.
Підійшов офіціант, приніс віскі з льодом, під пахвою тримав складений столик, установив його біля лави, спитав, може, подати солоних горішків, сказав, що він готовий виконати будь-яке прохання кабальєро, аби тільки їм добро відпочивалось, і відплив до будинку; спина так само пройнята готовністю, вона здалася Штірліцу набагато виразнішою, ніж обличчя.
Випивши, Роумен говорив далі:
— Вважають, що саме Фолькхмаймер залучив до співробітництва одного з провідних учених Аргентіни професора Умберто Дейва; той свого часу приїздив у рейх, був у захваті, організував в університеті осередок НСДАП, працював серед найталановитіших фізиків та математиків країни…
— Звідки вам надійшов цей матеріал? — спитав Штірліц.
— Не коментується, — відрубав Роумен. — Я своїх секретів не відкриваю.
— Добре, я спитаю інакше: чи багато грошей коштувала ця інформація? Будь ласка, скажіть, це дуже важливе запитання, Пол, воно важливе для вас, не для мене…
— Звичайно, за інформацію такого рівня платять…
— Ви одержали ці дані після того, як за вами почали стежити?
— Послухайте, не треба говорити загадками.
— Ваша школа, — усміхнувся Штірліц. — Ви ж зі мною говорите тільки загадками. Повторяю, не я зацікавлений у відповіді, а ви.
— Чому?
— Ви мені перелічили всі імена? Чи щось лишилось?
— Звичайно, лишилось.
— Наприклад, Туліо Франчіні, — сказав Штірліц, — який працював зв'язковим торгового радника німецького посольства в Чілі Бьотгера… Священик Педро Вьяне… Лишилося ще ім'я Віллі Кьона, якого призначив Гітлер «запасним комісаром НСДАП у Латинській Америці», місце проживання в Сантьяго, вулиця Монеда, тисяча п'ятдесят чотири; Мазілья, один з директорів німецької авіакомпанії ЛАТІ; іспанський контакт Зандштете партайгеносе Зайдліц, що виступав під псевдонімом Хосе-Хуан із Більбао.
Роумен потер обличчя п'ятірнею, спробував зламатися, але сміху не вийшло; глянув на Штірліца своїм оком-маслиною і спитав:
— Отже, ви в комбінації проти мене?
— Тоді я не відкрився б вам… Вам продали товар застарілий, який був в ужитку, Пол… У сорок третьому році палата депутатів Аргентіни почала слідство з приводу «Бюро інформації» ФА — «Феррокарілес алеманес»… Під час розслідування всі ті імена, про які ви мені говорили, було так чи інакше згадано… Явки, які ви назвали, були викриті. Навіть шифр нацистів аргентінці змогли прочитати… Але найцікавіше те, що, коли було призначено заключне слухання справи і розкрилося б усе, президента скинули військові і до влади прийшли люди колишнього військового аташе Аргентіни в рейху — полковника Перона… Таку інформацію вам міг продати розумний спекулянт, який знає, що ці матеріали було опубліковано крихітним тиражем, а потім зовсім вилучено з поширення Пероном, або ж явний дезинформатор, котрий хоче спрямувати ваш пошук по відпрацьованих каналах, де будь-кого, посланого вами, чекатимуть люди з військової розвідки. А вони кинуть вашу людину в тюрму. Або почнуть з нею гру. А коли з людиною, що виконує доручення розвідки, грають, вважайте справу закінченою, а ви опинитеся в дурнях. Роумен хрустко потягся.