Господи, подумав Штірліц, який малий і єдиний світ! Ми не знаємо себе і тому намагаємося замінити істину уявленням, і якщо істина є народження логіки, то уявлення породжене почуттям, яке конче потрібне в мистецтві, але чревато в науці, а історія — наука, і коли її перетворюють у зведення міфів, то виникають страшні доктрини панування одних над другими, а це немислиме без крові.
— Естіліц, — почув він тихий голос Гонсалеса, — я хочу познайомити вас з моїм другом, ходімо…
Штірліц поставив книжку на місце, не зразу відірвався від неї, погладив рукою сап'яновий корінець, причинив скрипливі дверці шафи і пішов слідом за Гонсалесом у ту кімнату, де був сервірований стіл; біля вікна стояв невисокий, дуже тендітний чоловік, досить ще молодий, не більше тридцяти, одягнений дуже скромно.
— Хосе, — звернувся до нього Гонсалес, — я хочу відрекомендувати вам мого доброго і давнього друга Максимо Брунна, що вміє писати про кориду як справжній іспанець.
— Дуже приємно, — відповів молодий чоловік. — Мене звуть Хосе Гутієрес. Я ваш колега, представляю аргентінську пресу в Іспанії.
Гонсалес посміхнувся, пояснив Штірліцові:
— Кабальєро — брат полковника Гутієреса.
— Я захоплююсь розумом вашого брата, — сказав Штірліц.
Хосе нахмурився:
— Як це вам удалося скласти враження про розум мого старшого? Він же не пише про кориду й не виступає на мітингах…
— Зате на мітингах виступає Перон, — відповів Штірліц. — А я дуже серйозно ставлюсь до його позиції.
— Ну, це зрозуміло, — відповів Гутієрес. — Як-не-як саме Аргентіна належить до десяти найбільших держав світу. Від нас, хочуть цього чи не хочуть, багато чого залежить, і не тільки в іспаномовному світі, де ми, хай не ображається генерал, — він усміхнувся до Гонсалеса, — є лідерами. І це надовго. Так, в усякому разі, я вважаю.
— Це буде назавжди, — сказав Гонсалес, — якщо Аргентіна і далі відчуватиме спорідненість з матір'ю Іспанією.
Гутієрес кивнув:
— Саме так. Ось тому я й хочу звернутися до вашого друга, доктора Брунна, з трохи незвичайним проханням… Можна?
— Просити не заборонено, — відповів Штірліц, — бо дається можливість і відмовити.
Гонсалес пояснив аргентінцеві:
— Я попереджав вас, Хосе… Мій німець… нікарагуанський друг, надзвичайний акуратист… Це поширюється й на те, як він будує свої фрази.
— У мене багато німець… нікарагуанських друзів, — прийнявши гру Гонсалеса, відповів Гутієрес. — Я віддаю перевагу німець… нікарагуанську одвічну точність іспансь… аргентінському солодкомовству, не підтвердженому ділом… Доктор Брунн, вам ніколи не доводилось зустрічатися з якимсь Максом фон Штірліцом? І коли так, то що ви можете мені про нього сказати? Я розумію, прохання несподіване для вас, але вся наша подальша розмова залежатиме саме від вашої відповіді…
Штірліц уважно подивився на Гонсалеса; обличчя генерала вкрилося зморшками: стало непроникливе; якась маска відсутності, погляд — холодний, не очі, а крижинки, зрозуміти нічого не можна.
— Здається, я десь зустрічав пана, який вас цікавить, — відповів Штірліц, все ще не відводячи погляду від Гонсалеса. — Мені важко відповісти про ті його риси, що можуть вас зацікавити, але пригадую одне: він не з породи базік. Так мені принаймні здалося.
— Хто він за освітою?
— Забув, сеньйоре Гутієрес… Здається, він мав і гуманітарну і технічну освіту…
— Але він не фізик?
— Його, мені здається, колись цікавили розрахункові схеми, якісь абстрактні побудови, котрі можна застосувати до чого завгодно — до фізики також.