На цьому зустріч закінчилась; шлях униз, у долину, був для Барб'є найпринизливіший; він відчував себе маленьким і жалюгідним; розуміючи всю безнадійність становища, витяг з гаманця десять доларів, купив пляшку смердючої горілки, мабуть, яблучної, погано очищеної, випив її, не закушуючи, хоч узяв з дому плоский пластмасовий пакетик з хлібом, намазаний маргарином; пішов на вокзал і, забившись у куток, примусив себе розслабитись, долічив до трьохсот і заснув.
Він не міг збагнути, скільки часу спав; здригнувся, відчувши, що біля нього хтось сів. Очей не розплющував; страшенно тисло в скронях, і була гидка сухість у роті, подумав, що спав зовсім недовго, обмін речовин від народження був чудовий, двох годин спу вистачало на те, щоб вивести з організму хміль, ніяких наслідків, ні головного болю, ні поколювання у печінці; він відчував на собі погляд того, хто сів поруч; цей чоловік здавався йому дуже огрядним; чомусь Барб'є був певен, що в нього маленькі голубі очі.
Але очі в його сусіда — середнього на зріст — були чорні, обличчя — знайоме, десь уже бачив, тільки не міг згадати, де й коли.
— Так от, з приводу інструкцій, — сказав чоловік. — Той, хто привів вас у гори, просив помістити у «Гамбургер нахріхтен» і в кельнському «Курірі» таке оголошення… Запам'ятовуйте, жодного слова самовільно не можна змінити: «По цілком доступній ціні продається плівка для малогабаритних фотоапаратів типу «Лейка», «Засс» і «Квік». Звертатися на адресу: Кассель, Бісмаркштрасе, сім, і Гамбург, Ауф дем Кьоленхоф, два». Запам'ятали?
— Повторіть, будь ласка, ще раз.
Чоловік повторив.
— Тепер запам'ятав.
— Ви зрозуміли смисл цього оголошення?
Ще б пак, подумав Барб'є, тільки дурень не зрозуміє; малогабаритні фотоапарати марки «Засс» були на озброєнні гестапо й регіональних підрозділів СД; нікому в рейху, крім них, не дозволялося мати ці фотоапарати; за непослух карали ув'язненням у концентраційному таборі. Зрозуміло, на ці дві адреси, які йому назвала людина Мерка, треба ждати гостей; люди гестапо і СД уміють читати між рядками, одразу зрозуміють, адреси в Касселі й Гамбурзі — маяки. Оце так Мерк, оце так Гелен, хвацько!
— Хто прийматиме наших товаришів за цими адресами?
— Це не ваш клопіт. Вам повідомлять, коли в цьому буде потреба. Далі… Поставте перед Емілем Аугсбургом таке завдання: оскільки в нього є контакти з майстернями, де готують документи… Не заперечуйте, ми знаємо всі ваші адреси… Отже, оскільки в нього є ці контакти, то нехай відповість, чи мають його люди в своєму розпорядженні друкарські машинки з російським шрифтом?
— Мають. Дві, — відповів Барб'є. — Не треба перевіряти мене на дрібницях. Ви ж мене водите, судячи з усього, не перший день, то чудово знаєте, що цими російськими машинками Аугсбурга забезпечив саме я.
— Одна з них російська, номер тридцять дві тисячі сорок вісім?
— Не пригадую. Але, здається, номер п'ятизначний.
— Цю машинку знищіть, вам її підсунули. Коли сядете в поїзд, вам передадуть хорошу російську машинку. Там же в чемодані будуть гроші. Звітність вестимете так, як вели в гестапо, вчити, думаю, не треба.
— Правильно думаєте.
— До вас надходить деяка інформація з Берліна… Спробуйте зробити дві-три дезінформації про те, як росіяни готують свої війська для удару по «союзниках» з виходом на Ла-Манш. Аугсбург знається на російських справах, нехай зробить болванку, передасте мені, ми внесемо свої корективи. Скільки часу вам потрібно для виконання цього завдання?
— За тиждень спробуємо впоратися.
— Мене це влаштовує. Моє ім'я Еріх Ульстер. Зв'язок у нас поки що буде односторонній, я дзвонитиму вам чи зустрічатиму щоп'ятниці в булочній Пауля… О дев'ятій ранку. Коли я помічу, що за одним з нас стежать американці, у контакт з вами не вступатиму, чекайте дзвінка чи листа з редакції, вас попросять зайти для переговорів з приводу вашого оголошення. Це означає, що я чекаю вас на вокзалі Фульди, біля кас, щочетверга, о сьомій вечора.
Через тиждень Гелен подзвонив своєму американському контактові й попросив позачергової зустрічі, негайно, зараз же.
— У мене є дві надзвичайні новини, — сказав Гелен, коли вони побачилися. — Одна — сумна, почну з неї, бо друга, як розумієте, радісна…
— Взагалі я вважаю за краще починати з радісної…
— Я — також, але справа в тому, що, можливо, ви захочете перервати нашу розмову й надіслати мої сумні матеріали у свій штаб, вони того, на жаль, варті.
І він передав американцеві фальшивку Еміля Аусбурга — дві машинописні сторіночки російського тексту; печатку і підписи було зроблено на славу, товар «на вершковому маслі».