Додому Фелікс повернувся, як завжди, о пів на дев’яту ранку. О восьмій до клініки приходив доктор Ріцке. Хвилин п’ятнадцять він розпитував асистента про те, як минуло чергування, а тоді відпускав його. Сьогодні доктору здалося, що Фелікс поводився дещо незвично: говорив мало і трохи плутався у словах.
— Ви не захворіли, пане Крауте? — турботливо перепитав він підлеглого.
Той відповів, що й справді почувається трохи недобре. Хоч це було брехнею, бо насправді йому з голови не йшов росіянин, лист і перстень, що, лежачи в кишені жилета, легенько тиснув під ребра. А ще Фелікса розпікав сором, оскільки він уперше робив щось за спиною свого наставника.
На щастя, доктор нічого не запідозрив і порадив асистентові випити чарку коньяку та добре виспатись. Пообіцявши, що так і зробить, Фелікс поспіхом вийшов із клініки. Дорога додому зайняла ще п’ятнадцять хвилин.
В їхній із Ґретою спальні було порожньо. Його дружина, як завжди в цей час, вже була на роботі. Вона служила гувернанткою в багатій швейцарській сім’ї, що переїхала два роки тому до Бадена. Навчала дітей французької, танців та водила їх ввечері до театру. Не роздягаючись, Фелікс ліг на ліжко й зарився обличчям в її подушку. З насолодою вдихнув знайомий щемкий запах, у якому добре знав кожну нотку: мило, олійка для шкіри й мазь для доброго сну, яку дружина намащувала собі на скроні. Ґрета завжди так пахнула, коли засинала. Цей запах пробуджував у ньому одночасно пожадання й ревнощі. А також знову витягував на поверхню сумніви й власну невпевненість.
З пів години Фелікс намагався заснути, але марно. Врешті плюнув на сон, підвівся й привів себе до ладу. Ще за кілька хвилин подався снідати до улюбленої кнайпи за рогом вулиці. Рука його щоразу тягнулася до кишені жилета, аби переконатися, що перстень, який він отримав уночі від російського пацієнта, досі на місці. Збоку можна було подумати, що в молодого чоловіка поколює десь біля селезінки.
У кнайпі, як завжди у ранішній час, вільних місць майже не було. Сніданок тут коштував недорого, тому їдців кожного ранку набивалося чимало. Були це молоді лікарі, як‑от Фелікс, небагаті вчителі, дрібні торговці, а також робітники, що обслуговували тутешні лікувальні басейни та бювети з мінеральною водою. Дим від їхніх цигарок тягнувся до низької дерев’яної стелі, де збирався у прозорі хмари, створюючи цим людям власні тимчасові небеса. Вікна у кнайпі не відчиняли, бо знадвору було досить прохолодно. Отож цей вранішній світ був замкнений сам у собі. Спокійний і самодостатній. І навіть не вірилося, що за якусь годину він розчиниться у світі зовнішньому, коли ця публіка, поспішаючи, піде геть і візьметься до щоденної рутини.
Фелікс зняв плаща, капелюха й почепив їх на кострубатий вішак. Тоді вмостився за столиком під стіною. Кельнер, кругленький верткий чоловічок, підійшов одразу. Він знав і цінував постійних клієнтів, тому рідко змушував їх чекати. Його короткі вусики підстрибнули у привітній усмішці, і Фелікс міг бути певен, що вона в нього щира.
Асистент замовив підсмажений хліб, яєчню, шматочок баварського сиру і каву.
— Маєте трохи стомлений вигляд, — співчутливо зазначив кельнер.
— Була нічна зміна, а вранці заснути так і не вдалося, — сказав Краут.
Чоловік з розумінням кивнув.
— Якщо не надто сьогодні поспішаєте, то я принесу дещо. За рахунок закладу.
Кельнер підморгнув йому і зник за шинквасом. Повернувся за якусь хвилину, несучи на таці прозорий келишок, наповнений горілкою. Вдруге підморгнувши клієнтові, чоловік поставив його перед ним на стіл.
— «Wyborowa» з Позена. Вчора отримали. Чиста, як сльоза немовляти, — промовив кельнер притишеним змовницьким голосом. — Саме те, що потрібно після важкої ночі.
— А чи не надто рання година? — з сумнівом у голосі запитав Фелікс, хоча тієї ж миті пригадав, що випити йому радив також і доктор Ріцке.
— А хіба буває рано для ліків, пане Крауте? Людина п’є їх, коли потребує, — промовив офіціант. — Заждіть лише, принесу вам сніданок.
«А й справді, — подумав Фелікс, вкотре перевіривши, чи на місці перстень, — гірше мені точно не буде, а от впевненості трохи додасться…»
Яєчня ще шкварчала в нього на тарілці, а хліб і сир мали апетитніший, ніж зазвичай, вигляд. Асистент підніс зі столу келишок і з приємністю відчув долонею його прохолоду. Тоді вже без сумнівів перехилив горілку собі до рота. Алкоголь приємно спалахнув у горлі і розлився нутром. Одразу після цього Фелікс глибоко вдихнув — він робив так завжди, коли випивка припадала до ґусту. Тільки після цього заходився їсти сніданок. Після їжі закурив, обдумуючи, що робитиме сьогодні вдень. Найперше — слід піти до готелю «Під золотим оленем» і довідатися, чи прибув уже граф Орлов. Якщо так, тоді він одразу ж передасть йому листа від Яші… А далі — піде до ювеліра, покаже йому персня і з’ясує, за скільки може продати цю коштовність. Якщо гроші в ювеліра знайдуться одразу, купить Ґреті якийсь подарунок. При згадці про дружину Фелікса знову охопило бажання. Він купить їй подарунок і запросить до ресторації. Або принесе вино і солодощі додому. Вони вип’ють, і Ґрета кохатиметься з ним — не так, як завжди. По-іншому — як із сильним чоловіком. Пристрасно й безсоромно, мов колись. Він більше не вдивлятиметься їй в обличчя, бо й так буде певен, що їй добре. Що вона віддається йому не з жалю чи обов’язку, а тому, що по-справжньому його хоче.