— Але ж не міг цей чоловік вивезти стільки коштовного металу за пазухою.
— Звісно. Поліція припускає, що золото було в ящиках з рудою, яка прийшла вантажним кораблем в Гамбург. Потім «руду» доставили в Берлін до власника. Де воно тепер, а головне — де сам Бобровський, лишається загадкою.
— А як до цього причетний наш любий Альберт? — жінка перевела погляд на ювеліра.
— Справа в тому, що князя Бобровського я знаю доволі давно. Йому належала копальня в Уральських горах, де я купував золото, — пояснив Вайсманн. — Природно, що, опинившись у Пруссії, він зв’язався зі мною.
— Чому?
— Просив допомогти йому оцінити коштовності й порадити надійний банк. Не підозрюючи, звісна річ, що я пов’язаний A III b.
— Тобто ви бачили цей скарб, Вайсманне? — здивовано вигукнула жінка.
Той кивнув.
— Не просто бачив, пані Шраґмюллер, а й склав детальний список усіх коштовностей, які на той час мав граф. Від мене він приховав тільки золоті злитки. Їх він міг оцінити й без допомоги ювеліра, — пояснив Вайсманн, — на щастя, копія цього списку залишилася в мене.
— А ви завбачливий чоловік, — похвалила його Клавдія.
— Я знав, що історія тільки розпочинається, тому одразу зв’язався з майором Фішером. Проте прусська таємна служба не встигла… — він з докором зиркнув на офіцера.
— І цей перстень… — промовила жінка, і в очах у неї зблиснули хижі вогники.
— І цей перстень я вже бачив, пані Шраґмюллер, — доповнив ювелір, — тримав у руках, оцінював, а потім заніс у список під номером 178… Саме тому, коли він вдруге потрапив мені на очі, я майже одразу його впізнав.
— Гаразд, — озвався Фішер, — якщо ви впевнені в тому, що цей перстень і справді зі скарбу Бобровського, то чи маєте якісь здогади, звідки він у того молодика, що приніс його вам?
— Я не запитую такого в клієнтів, пане майоре, — відповів ювелір, — ці питання відлякують, і тоді все йде псові під хвіст. Клієнт вирішує, що я працюю на поліцію, й забирається геть.
— Чорт забирай, Вайсманне! Саме в цьому випадку слід було зробити виняток. Або ж придумати щось, хай вам трясця! — викрикнув Фішер.
— А я і придумав, — сварливо відповів ювелір. — І, якщо дасте мені можливість договорити, то дізнаєтеся що саме.
Офіцер замовк і підпалив наступну сигарету.
— Це коштувало мені чималих грошей, — продовжив Вайсманн після паузи, — і я навіть не сподіваюся, що ви компенсуєте мені бодай частину… Від мене той молодик отримав боргове зобов’язання на десять тисяч марок. Він прийде за своїми грішми через два тижні.
— Ви взяли занадто багато часу, — вже спокійніше зазначив майор.
— Саме стільки потрібно, щоб провести банківську операцію. Якби я назвав коротший термін, він би щось запідозрив. Бо вигляд мав чоловіка недурного, — пояснив Вайсманн.
— Слід було сказати, що гроші у вас в іншому сейфі… — не вгавав Фішер.
— Годі вам, — перебила його Клавдія. — Пане майоре, ви занадто прискіпливі. Як на мене, наш друг чудово зорієнтувався в ситуації. І наш відділ мусить бути йому вдячним.
Вона підвелася, взяла зі столу пляшку і вправно долила бренді чоловікам і собі.
— Гаразд. Визнаю, ви маєте рацію, пані Шраґмюллер, — примирливо сказав Фішер. — У цій справі нарешті виявлено хоч якийсь слід, і це заслуга Вайсманна…
Він підвівся і підійшов до вікна, затуливши своєю громіздкою постаттю майже весь вид на похмурий сад. Замість нього над столом зависла хмара цигаркового диму, ніби четвертим співрозмовником був який-небудь дух із потойбіччя.
— А що можете сказати про того молодого суб’єкта? — не озираючись, запитав майор. — Звідки він? Чим займається? Де мешкає?
Вайсманн стенув плечима.
— Інтелігентний, стриманий… Можливо, інженер або вчитель. Думаю, мешкає тут, у Бадені.
— Або курортник, — припустила Клавдія. — Лікує шлунок, наприклад.
— Хтозна, хтозна… Стривайте, — раптом осінило ювеліра. — Від нього справді чувся запах медикаментів.
— Ну от, — вдоволено мовила жінка.
— А може, він просто доглядає хворого родича? — припустив Фішер.
— Або ж лікар за фахом, — додав Вайсманн.
— Словом… — Фішер повернувся до присутніх. — Нашим філерам є над чим працювати. І вже точно доведеться побігати.
Здавалося, майор вирішив таким чином завершити розмову, проте Вайсманн не поспішав іти геть.