До великої клубної зали Фелікс зайшов уже впевненіше. Мадам Шене провела його поміж столиками, потім уздовж сцени, на якій розігрувався піаніст і метушилася решта музикантів. Зрештою, вони підійшли до дверей ложі і, перш ніж постукати, жінка поспіхом поправила зачіску та бретельки сукні.
Коли чоловічий голос зсередини дозволив увійти, вона прочинила двері й зайшла першою. Орлов сидів у кріслі, боком до них, поставивши ноги на камінні ґрати. У каміні палахкотів слабкий вогник — очевидно, запалили недавно. Чоловік тримав у руках сигару й дивився кудись перед собою, де висів турецький килим, а під ним стояла канапа, обшита пурпуровим полотном. Поруч був столик з напоями: невідкоркована пляшка чорногорської ракії, метакса, місцеве баденське вино й графин з водою. Біля них склянки й гільйотинка для сигар.
Орлов перевів погляд на прибулих. Одразу ж усміхнувся мадам Шене.
— Дякую, моя люба, — промовив він, — сподіваюся, у цього пана і справді важлива справа до мене. Варта, скажімо так, ваших зусиль і мого часу.
Жінка усміхнулася у відповідь і вмостилася на канапі, закинувши ногу на ногу. У присутності Орлова вона почувалася вільно, певно, маючи для цього підстави.
— Я повідомив охоронця, коли прийшов, — озвався раптом Краут, якого зачепила ця зверхність. — Той відповів, що ви нікого не чекаєте, й не пропустив мене… Я зовсім не потребував допомоги мадам Шене. Якби ви дозволили мені зайти…
— Я не зустрічаюся аби з ким, — ліниво перебив Орлов. — Ми не знайомі з вами, юначе. Я гадки не маю, хто ви й що вам від мене потрібно. Можу назвати десяток цілком достойних людей, достойніших за вас, що місяцями чекають на авдієнцію у мене. Вони були б украй здивовані, що я прийняв вас із простої цікавості… Тож перейдімо до справи! Маєте дві хвилини.
Він і справді дістав з кишені золотого годинника, мовби підкреслюючи цим серйозність сказаного.
— Дві хвилини — надто багато, пане Орлов, — відповів гість, — я всього лише хочу передати вам листа. Від Яші… Це займе значно менше часу.
Фелікс витягнув з кишені конверта й простягнув його росіянину. Граф перемінився на очах. Відклав сигару й звівся на рівні ноги. Зросту він виявився чималого, втім, схоже, мав звичку горбитись. З обличчя чоловіка в одну мить зникла пиха, погляд більше не був знудьгованим і зверхнім. Орлов уважно глянув на співрозмовника, а потім на конверт. Причому дивився так прискіпливо, ніби хотів прочитати листа не розпечатуючи.
— Від Яші? — перепитав він, беручи послання до рук.
Прибулий кивнув.
— Люба пані Шене, — звернувся граф до жінки, стримуючи усміх, — чи могли б ви ненадовго нас залишити?
У відповідь жінка спочатку надула губки, проте за мить підвелася з канапи й вийшла за двері. Тільки тоді Орлов розірвав конверта й витягнув з нього невелику записку. Швидко прочитав, після цього знову опустився в крісло, тримаючи папір двома пальцями правої руки, точнісінько як перед тим тримав сигару.
— Як вас звати? — запитав він у гостя.
— Фелікс Краут.
— Сядьте, пане Крауте. Будь ласка.
Гість підійшов до канапи, де щойно сиділа мадам Шене, й сів на її місце. Йому прагнулося чимшвидше піти, проте несподівано Фелікс відчув, що сукно зберегло трохи тепла цієї жінки, а в повітрі довкола ще відчувався запах її парфумів. Це схвилювало його так сильно, наче вона ще була тут і якимось дивом опинилася в його обіймах. Краут навіть не одразу почув, що граф знову до нього озвався.
— …відомо, що тут? — вловив він тільки уривок запитання.
— Даруйте? — червоніючи від вуха до вуха, перепитав Фелікс.
— Я запитав, чи знаєте ви, про що йдеться в цій записці, — повторив граф.
— Яша… Мій пацієнт пояснив, що просить вас про зустріч, — відповів гість.
— Отже, ви його лікар? — уточнив росіянин.
— Не зовсім. Я допомагаю доктору Ріцке. Чесно кажучи, ми вперше побачилися з Яшею сьогодні вночі.
— Он як…
Орлов згорнув записку й поклав її в кишеню фрака. Після цього знову взяв до рук сигару й задумливо підніс її до рота. Затягнувся, докладаючи трохи більше зусиль, ніж це зазвичай роблять курці. Видно, сигарний попіл встиг пригаснути.