— Пане Клебере, — звернувся він до інспектора, — якщо згаданий документ настільки важливий, як стверджує полковник, то як австрійський підданий, а надто як представник закону в своїй країні прошу добродія Редля пояснити, чому він власноруч передав його сьогодні приблизно о пів на п’яту злочинцеві на ім’я Карел Грумм.
Перед очима в комісара знов промайнула здивована фізія чоловіка в похідній куртці, якого він відправив у нокаут в порту і чий перекривлений рот так і не закінчив фразу «Що ти, в біса, тут робиш?». Авжеж, не тільки Грумм, до того як звалитися у воду, впізнав поліціянта. Побачивши перед собою його мармизу, Вістович не мав жодного сумніву, хто перед ним.
Карел Грумм походив звідкілясь із Богемії і, перш ніж стати злочинцем, навчався на гірничого інженера у Празі. Невідомо, чи закінчив цей чоловік свої студії, але здобуті знання з піротехніки вирішив використовувати для підриву залізничних колій, банківських будівель і автомобілів. За ним полювала ледь не вся імперська поліція, і тільки комісару прикордонного Лемберга Адаму Вістовичу вдалося впіймати його й відправити до в’язниці. Рішення суду для підривника виявилося надто м’яким. Подейкували, це сталося через те, що анонімно втрутилися впливові родичі, котрі хоч і соромилися Грумма, а проте не втрачали надії, що той коли-небудь покається й візьметься за розум. Замість смертної кари, що присуджувалася зазвичай у таких випадках, він отримав лише десять років в’язниці. Та вже за рік стало відомо, що під час етапування ув’язнених залізницею десь у Карпатах Грумм змайстрував саморобну вибухівку, підірвав двері свого вагона й вистрибнув на ходу з поїзда. З тих пір — а сталося це близько десяти років тому — про втікача ніхто не чув. Тільки раз прийшла неофіційна звістка, що Грумма помітили з іншого боку кордону, десь під Києвом. Втім, ніхто не надав цьому жодного значення. Якщо це й правда, то втікач тепер — проблема царської поліції, а не цісарської.
Тепер же в бернському готелі тінь підривника Грумма мовби прошмигнула між цими трьома чоловіками, двоє з яких тримали в руці зброю й не мали наміру її опускати. Якийсь час тривала мовчанка.
— Мені повторити запитання? — сказав Вістович, звертаючись одночасно до Редля і Клебера.
Інспектор Клебер здавався дещо розгубленим. Вочевидь, слово «злочинець» справило на нього очевидне враження.
— Не треба, — буркнув полковник, — я добре його почув.
— Тоді буду вдячний за відповідь.
— А чи не здається вам, Вістовичу, що я не зобов’язаний відповідати якомусь провінційному комісару? — з притиском сказав полковник. — Я звітую виключно Генштабові, а не вам.
— Гадаю, Генштабові буде ще цікавіше, ніж мені, що пов’язує вас із Карелом Груммом, — зі спокоєм у голосі зауважив комісар.
Знову нависла тягуча пауза. Інспектор не витримав і, відклавши вбік зброю, закурив. Тютюн був до біса смердючий, а дим від нього виїдав очі. Саме цей сморід видав інспектора, щойно Вістович зайшов до свого номера.
— Де конверт? — з ненавистю запитав Редль. — Скажіть, і я обіцяю, ми розійдемося з вами мирно.
Вістович дуже повільно опустив руку в кишеню і так само повільно витягнув звідти листа. Редль вхопив його й відійшов на два кроки назад. Потім підніс до очей і якусь мить оглядав паперові краї.
— Відкривали його? — запитав він у комісара.
— Ви ж бачите, що ні, — не моргнувши й оком, відповів той.
— Інспекторе Клебере, — промовив полковник, опускаючи послання кудись у безодню внутрішніх кишень свого пальта, — оскільки в мого співвітчизника вистачило глузду повернути вкрадений документ, вважаю конфлікт вирішеним. Я не подаватиму жодної заяви, а ви не матимете пекельного клопоту, який неодмінно з’являється, коли у справі замішані іноземні громадяни.
Той розвів руками, поставив револьвера на запобіжник і запхнув його за пояс штанів.
— Як бажаєте, панове, — коротко промовив він. — Я, як і моя країна, завжди готовий дотриматися нейтралітету.
— А я, дорогий інспекторе, завжди дотримуюсь обіцянок, — сказав полковник і, підморгнувши поліціянтові, простягнув йому темно-сіру картку з витисненим невідомим гербом і позолоченим текстом. — Ось візитівка винної крамниці Геклерів. Там для вас відкладено кілька пляшок відмінного «Moët & Chandon»[39].
39