— Згоден. Але не завжди випадкова примха начальства повинна визначати наше майбутнє. А доля тих, що служать і в армії, і в поліції часто напряму залежить від зверхників.
— Так вже влаштовано й армію, і поліцію. Ми з вами знали, на що погоджувались.
Вістович збрехав. Він і гадки не мав, у якому опиниться болоті, коли 1885 року переступив поріг Дирекції на Академічній. Проте зараз волів опонувати всьому, що скаже полковник, потроху розуміючи, куди той хилить.
— Все ж, комісаре, вам притаманне цілком здорове грошолюбство. Погодьтесь. Інакше ви б не приїхали до Берна, опікуючись своїм позенським гонораром.
— Тут я не буду заперечувати. Не хочеться, коли постарію, поволі гнити в якомусь притулку при монастирі.
— От, нарешті! — Редль на радощах плеснув у долоні. — Нарешті притомна думка!
Він ухопив пляшку й знову наповнив їхні спорожнілі склянки.
— За здоровий глузд! — запропонував він тост.
Комісар підтримав, і чоловіки випили, після цього одразу заповнили легені тютюновим димом.
— Тепер, гадаю, час перейти до справи, — посерйознішавши, сказав полковник. Він загасив недопалок і пильно подивився на комісара. — Чи не хотіли б ви, Вістовичу, отримувати час від часу деякі гонорари, що значно б доповнили ваш теперішній рахунок у банку «Hottinguer»? Ніхто в Австрії цього не знатиме. Про це буде відомо лише мені, вам і вашому банкіру. Скажімо, тому самому Освальдові Пульманну, з яким ви й так маєте справу.
Комісар подумки щиросердно вилаявся. Чому цей горе-вербувальник заговорив напряму саме тепер? Чому не дозволив випити ще бодай склянку цього направду чудового віскі? Зрештою, міг почати розмову вже тоді, коли принесуть антрекот. Від хорошої випивки у Вістовича прокинувся апетит, і з’їсти бодай шматок добре зготованого м’яса він би не відмовився. Вголос комісар тільки важко зітхнув і поклав на стіл серветку.
— Ви розумієте, полковнику, що, почувши це, я повинен вас або заарештувати, або пристрелити? — запитав він.
— Чому ж? — той старанно приховував емоції, що зародилися в ньому після такої відповіді.
— Бо не досить того, що ви самі працюєте на росіян, то ще й схиляєте до цього мене.
— Звідки висновок, що я працюю на росіян? — Редль здавався щиро здивованим.
— Усі свої здогади я представив ще в готелі.
— Це через Грумма? Так, він тепер агент. Але щодо росіян ви помиляєтеся, комісаре, — твердо вимовив Редль.
— Тоді на кого я повинен працювати, щоб отримувати «деякі гонорари»? — Вістович говорив тепер, мов на допиті. У його тоні змішувалися роздратування й злість.
— Був би вдячний, якби ви говорили тихіше, — сказав Редль, роззираючись довкола. Ніхто, втім, не звернув уваги на надміру емоційну репліку комісара.
— З ким ви пов’язані, полковнику? — повторив запитання Вістович.
— З одним приватним розвідувальним бюро тут, у Швейцарії. І не роблю нічого, що шкодило б інтересам Австро-Угорщини, — відповів той.
— Он як? — здивувався комісар. — Існують, виявляється, приватні шпигунські агенції.
— А чому б ні? Адже існують приватні детективні служби?
— І разом з вами в цій агенції служить Карел Грумм?
— На жаль, так. Якщо гадаєте, ніби я про нього іншої думки, ніж ви, то помиляєтесь.
— Що було в конверті, який ви йому сьогодні передали?
— Прикро, але я не можу вам сказати, Вістовичу. У будь-якому разі, запевняю, що нічого навіть близько пов’язаного з Росією.
Комісар не втримався і сам собі наповнив склянку. Потім випив одним ковтком. Редль сприйняв це як добрий знак і вигідніше розвалився в кріслі.
— Тепер ви бачите, що ваші висновки про мене були дещо поспішними? — запитав він, запалюючи нову цигарку.
— Тепер я бачу, полковнику, що мій антрекот будете їсти ви, — сказав комісар, підводячись з-за столу, — сподіваюся, додаткова порція вам ніяк не зашкодить.
— Стривайте…
— Дякую за віскі, — додав той.
— Останнє, комісаре, — попросив Редль, притримавши його за рукав. — Коли ви повертаєтеся до Лемберга?
— Не знаю. Я здав квиток, а іншого не взяв, — сказав Вістович.
— І не візьмете. На найближчий тиждень у бік Ґаліції немає жодного поїзда, — повідомив Редль, — проте у мене зарезервовано два на завтрашній експрес. Він уже вирушив сьогодні з Венеції, завтра в полудень буде в Берні, потім через Страсбург, Прагу і Відень прямує до Лемберга. Один квиток я залишаю собі, а інший — якщо до завтра не зміните адреси — надішлю вам. Що скажете?