— Але ж як, до ясної холєри, вдалося вивалити ті вагонні двері? — допитувався у нього співрозмовник.
— Кажу ж, Грумм їх підірвав, — роздратовано відповів бас, — цей скурвисин може змайструвати вибухівку з чого завгодно. Навіть з мотлоху під ногами. Навіть з лайна!..
— І що, ви стрибнули на ходу? Ти й він?
— Ми разом, майже одночасно. А з нами ще троє відчайдухів…
— А чого було не влаштувати вибух на якій-небудь станції. Під час зупинки?
— Здурів? Ну, гримне… А далі що? На станціях купа дідів і янців![46]
На якийсь час ці двоє замовкли, й чути було тільки голосне ковтання, з яким вони відправляли до нутра пиво.
Самковський не належав до числа сміливців, але і боягузом не був. Такі зазвичай не кидаються сторчголов у вир небезпеки, проте якщо вже доля кидає виклик, то знаходять у собі відвагу його прийняти. Ад’юнкт допив решту горілки й, витягнувши з кишені хустинку, протер чоло й окуляри.
— Чув, що тих трьох спіймали, — продовжилася тим часом розмова.
— Спіймали одного, — виправив бас, — двоє інших зламали собі карк… Грумм також добряче покалічився. А я родився в сорочці! Завдав його собі на рамена й поніс.
— Куди поніс?
— Куди очі світили… Знайшли якусь порожню гавіру[47], там пересиділи… А потім добрі люди допомогли перейти кордон.
Язик мовця заплітався, і балаканина, здавалося, от‑от увірветься, проте розпитувач не здавався:
— А повернувся ти чого, Берле?
— Як то чого? — спалахнув той. — Як то чо-г-о-о-о?.. Я тут народився! Це моє місто!..
— Тебе тут замкнути можуть… Вас із Груммом досі шукають!
— Е-е-е, ні! — загрозливо протягнув він. — До Відня я більше не піду[48]. І Грумма не візьму до млину[49]. Ми з ним тепер, як брати… А тих скурвисинів, що за нами полюють, я голими руками… Я їх, курва, душитиму…
Самковський підвівся й повернувся до них обличчям, перед тим помітивши, що господар стояв за шинквасом блідий, наче місяць удень, і короткими жестами спілкувався з принишклими клієнтами, очевидно, намагаючись пояснити їм ситуацію. Співрозмовник Берла поволі встав і залишив утікача самого за столом. Самковський сів замість нього. Спільник Грумма виявився здоровилом з чорною густою бородою, що ховала пів обличчя. Одразу над нею були горбатий ніс і пара чорних важких очей. Ці очі глипнули на худорлявого, трохи сутулого незнайомця в окулярах, обмацали його субтельні риси, високе чоло й недбало зачесане темно-русяве волосся. Самковський мав ледве за тридцять, тож воно в нього було ще без сивини й залисин.
— Даруйте, підслухав ненароком вашу розмову, — ад’юнкт раптово відчув, що від його хвилювання не залишилось і сліду. Тепер він був упевненим в собі, мовби за спиною мав усіх ад’юнктів, комісарів і надкомісарів з Дирекції, а за дверима кнайпи чатували з десяток офіцерів та унтерофіцерів військово-поліційної служби. Насправді ж сподіватися Самковський міг тільки на себе і свій старий службовий револьвер у кишені.
— А ти що за ґаврук[50] один?
— Щирий ваш шанувальник, — відповів ад’юнкт, — подивляюся з ваших пригод.
— Думаєш, юри стругаю[51]?
— Боже збав! Я вам вірю. Але хотілося б почути більше.
— Замов мені гари[52], — видихнув Берл.
Самковський подав знак Зайґельту, і той, швидко наповнивши дві чарки, поставив їх перед ними на стіл. Утікач випив одним духом свою порцію, тоді втер бороду і, стиснувши свій велетенський кулак, підсунув його співрозмовнику під ніс.
— Ось цією рукою одним ударом я розлупив його довбешку, як гнилий гарбуз, — промовив Берл.
— Чию? — перепитав Самковський, про всяк випадок відсовуючись на деяку відстань.
— Того діда на кордоні, що збирався мене затримати.
— Ти вбив поліціянта? — перепитав ад’юнкт, відчуваючи, як у горлянці в нього пересохло, а серце збільшилось до розмірів легенів і калатало тепер, наче церковний дзвін.
— І не одного, — стишивши голос, проказав утікач. — Я б інакше сказав…
— Як? — прохрипів Самковський.
— Я б сказав: «І не останнього»… І не останнього, курва!
На цих словах бородань зайшовся гучним п’яним реготом, який, щоправда, несподівано урвався на найвищій ноті, коли той помітив у руках Самковського націлений на нього револьвер.
46
На злодійському жаргоні кінця XIX — початку XX століття «дід» (пол.