— Ви не подумайте нічого зайвого, Самковський… Я одружений чоловік, — пробелькотів Фельнер.
«Старий кнур», — подумав ад’юнкт, але промовив інше:
— Думаю, часу на каву в мене не буде, пане докторе.
— Як скажете, — з неприхованим полегшенням у голосі відповів той.
— Чи мали ви час обстежити тіло вбитого? — ад’юнкт, сам того не бажаючи, зробив у сказаному надто виразний і нескромний наголос.
Фельнер кивнув.
— Ходіть, я вам дещо покажу.
На цих словах чоловіки вийшли за двері, опинившись у тому самому бетонному коридорі, яким блукав ад’юнкт кілька хвилин тому.
— Зосю, кави не треба! — гукнув доктор, і голос його моторошно відлунився десь у темній порожнечі.
Вони пройшли коридором, далі звернули в якийсь лабіринт, де освітлення було трохи більше, проте стіни від цього не ставали привітнішими. Врешті опинилися перед дверима, до яких Фельнер довго шукав ключа у своїх кишенях. Знайшовши, видихнув з полегшенням і відчинив. Потім впевнено зайшов у темне приміщення, де намацав на стіні ручку вмикача. За мить яскраве світло залило невелику кімнату з двома столами посередині. На одному з них лежало тіло, вкрите простирадлом.
— Це так звана секційна, — діловим тоном сказав Фельнер, — тут я роблю розтини.
Він дістав з продовгуватої шафи халат і одягнув його, прибравши звичного для себе в цих стінах вигляду. Обличчя його також змінилося: перед Самковським тепер стояв не підстаркуватий Казанова, що забавляється з асистенткою, а добре знаний в Галичині судово-медичний експерт, фахівець своєї справи.
Фельнер відгорнув простирадло до половини. Небіжчик був без одягу, проте розтин ще не проводився.
— Смерть настала близько десятої вечора. Вбито ножем із широким лезом, який зазвичай мають мисливці, — почав доктор.
Самковський дістав блокнот і зробив першу нотатку.
— Удари було завдано згори, точно в шию… Судячи з усього, вбивця чималого зросту і доволі дужий…
— А це що, в біса, таке? — з жахом перепитав поліціянт, вказуючи пальцем на обличчя трупа.
Там, де в небіжчика мали бути очі, лишилися тільки дві чималі рани.
— Спосіб приховати сліди, — відповів доктор.
— Якийсь ритуал?
— Не зовсім.
— Тоді що?
Доктор важко зітхнув, наче йому довелося згадати щось мерзенне.
— Деякі вбивці переконані, що їхнє відображення залишається в очах жертви, як на фотографічній пластинці, — пояснив він. — Отже, його треба знищити. Я вже стикався з таким колись…
— Ніколи про таке не чув, — промовив ад’юнкт, повертаючись до своїх нотаток.
— Це ваша перша серйозна справа, чи не так, Самковський? — запитав раптом доктор.
Поліціянт кивнув у відповідь.
— Жаль, що зараз немає Вістовича, — додав Фельнер.
«Я дам раду і без вашого Вістовича!» — ледь не вирвалось у Самковського, проте ад’юнкт вчасно стримався.
— Мені відомо, хто вбивця, докторе, — сказав він натомість. — Цей огляд — лише формальність.
— Ну, коли так… — Фельнер знову накрив тіло простирадлом. — Коли так, то мені лишається тільки побажати вам успіху, пане ад’юнкте. Як зроблю розтин, пришлю результати вам на Академічну. Обіцяю, що не пізніше, ніж завтра.
Попрощавшись із ним, Самковський повернувся в Дирекцію, де піднявся до свого кабінету й кілька хвилин дозволив собі перепочити. Відчував жахливу слабкість. Наслідки травми ще давалися взнаки. Крім того, з пам’яті не йшов труп віцекапрала на столі в мертвецькій Фельнера.
Ад’юнкт відкинувся на спинку крісла й заплющив очі. Спробував розслабитись, але не вдалося. Йому раптом подумалось, як паскудно себе почувають зараз ті, що служать у військово-поліційній службі, адже загинув їхній безпосередній колега. Усі вони, від постерункового до капітана, очікують результатів розслідування. Хоча, по щирості, ці люди можуть зробити більше, аніж кримінальна поліція. Брюкнер може потрапити їм на око де-небудь на вулиці, поруч з борделем або дешевою кнайпою. Одразу після події в «Тлустій рибі» кожному постовому описали його портрет.
Врешті Самковський підвівся й знову спустився до чергового, наказавши йому привести в кімнату допитів затриманого спільника Берла. Спускаючись у підвал, ад’юнкт відчув, що тілом його пробігли крижані мурахи. Нутро переповнило дивне відчуття. Мовби суміш страху, злості й цікавості. Ще ніколи йому не доводилося провадити розмову з тим, хто не так давно ледь не проломив йому голову.