Маґдалена не повернулася до свого купе. Хоч, мабуть, слід було б — на випадок, якщо Клавдія чи Фішер матимуть до неї розмову. Вістович застелив постіль і дістав з полиці теплу ковдру. Вкрив Маґду та ліг поруч, хоч заснути не зумів.
Прокинулася вона о шостій, вже коли минули Прагу. Вістович встиг одягнутися й принести з ресторації сніданок.
— Що ж, цього разу наш романс затягнувся, — усміхнулася жінка. — Минулого разу в Позені ми попрощалися значно раніше.
Купе наповнилося запахом кави і свіжої богемської випічки, яку кельнери купили під час зупинки пів години тому.
— Маємо час до Лемберга, — відповів чоловік, обережно наповнюючи горнятка. — У Лемберзі ти знову зникнеш…
— Мабуть, — згодилася вона.
Жінка спочатку прикривалася ковдрою, але потім відкинула її. П’ючи каву, вона більше не ховала свої спокусливі груди.
Вістович спостерігав за нею, запаливши свою першу на сьогодні цигарку.
— Чи могла б ти допомогти мені з шифром? — раптом запитав він.
— З шифром? — здивовано перепитала Маґда.
— Так. Думаю, пані Шраґмюллер вчила вас криптографії.
— Гаразд, — погодилася жінка.
Він розгорнув блокнот і поклав його перед нею на столик. Маґда відставила горнятко й сперлася на лікоть, відкривши таким чином решту тіла. Кілька хвилин вдивлялася в символи. Далі переглянула марні спроби Вістович знайти розв’язок. Відкинула назад волосся, вправно закрутивши його на потилиці. Груди її при цьому підстрибнули й заколихалися. Потім знову схилилася над записами.
— Подай мені мій ридикюль, — попросила Маґда за якийсь час.
Вістович виконав прохання. Маґда витягнула з нього невеликий округлий футляр. Могло здатися, що всередині — компас або збільшувальне скло. Натомість жінка дістала звідти щось, що нагадувало радше кишеньковий сонячний годинник. На тонкій дерев’яній підставці розташовувався бронзовий диск, по краях якого були вирізані літери. Диск виявився подвійним: всередині нього оберталася така сама, але, звісна річ, меншого розміру кругла пластинка. На ній також був алфавіт. У початковому положенні внутрішні й зовнішні літери збігалися. Зовнішня «А» знаходилася навпроти внутрішньої, внутрішня «В» — навроти зовнішньої і так далі по колу. Втім, було зрозуміло, що з рухом внутрішнього диску ця симетрія зникає. Тоді, приміром, «А» опиняється навпроти «С», а «D» — навпроти «Е». Усі інші літери також отримували свою нову «пару». Поверталася внутрішня пластина, очевидно, за допомогою ключа, оскільки в ній виднілася характерна шпарина.
— Ти чув щось про шифр Цезаря? — запитала Маґда.
Вістович невпевнено кивнув.
— Здається, так. Це коли одна літера замінюється іншою, і для запису утворюється новий алфавіт.
— Саме так.
— Але хіба це не занадто легко? — засумнівався комісар. — Адже врешті-решт можна перебрати всі можливі варіанти. Їх буде стільки, скільки літер в алфавіті. Тобто 26[76].
— Так, якщо змістити алфавіт лише один раз…
З цими словами вона дістала з футляра маленького ключа і повернула диск на дві літери.
— Зміщення — 2, — промовила Маґда, — кожна літера «А» відповідає літері «С». Варіантів для шифру і справді тільки 26, і розгадати нескладно. Але зміщення пластин можна проводити перед кожним новим реченням або навіть перед кожною буквою. Кількість варіантів тоді зросте до тисяч.
Вістович нетямився з радощів.
— Гадаєш, текст зашифровано саме в такий спосіб? — запитав він.
— Я лише припускаю. Думаю, той, хто писав, приховуючи зміст, робив поворот диску перед кожним новим словом. Звісно, деякі цифри можуть означати власне цифри… Але спробуймо.
Наступної миті Вістович і Маґда з неабияким азартом, забувши про все на світі, взялися до роботи.
Агентка мала рацію. Менше ніж за годину на новому аркуші комісар записав прихований зміст:
«Повідомляю і гарантую, що вантаж прибуде в Лемберг 19 квітня. Склад на Підзамчі. Всі дані передано також Орлову.
З повагою,
Ніцетас
P. S. Номер мого рахунку в Швейцарії не змінився. Буду вдячний, якщо отримаю обіцяну винагороду не пізніше середини травня».
— Ну ось, — з неприхованим тріумфом і гордістю в голосі промовила Маґда. — Тепер ти знаєш усе, що знає відправник.