Вона почала вдягатися, і Вістович не міг відвести від неї очей. Хоч більше, ніж тіло, його заворожив її розум.
— Знаєш, про що йдеться у цьому тексті? — запитала жінка.
Комісар вирішив не приховувати.
— Думаю, Ніцетас — це псевдонім полковника Редля. У мене є підозри, що той провадить нечесну гру, — сказав він і коротко розповів про свою пригоду в Берні.
— Якщо наважишся на протистояння, то в тебе в руках серйозні карти, — підсумувала Маґда.
Вона майже вдяглася, проте обом хотілося ще близькості. І обоє відчували це навзаєм. Втім, часу в них уже не було.
— Чому ледь не весь A III b вирушив до Лемберга? — запитав комісар.
— Якщо я розповім тобі, мене повісять, — напівсерйозно сказала жінка.
— Облиш. Ніхто не дізнається.
— Не можу, Адаме.
Маґда дивилася в люстерко і сяк-так намагалася приборкати своє неслухняне волосся.
— Ну, гаразд. А хто цей Бобровський? Той тип, якого я бачив біля Фішера.
Цього разу Вістович вирішив дотиснути:
— Маґдо, я розповів тобі стільки, що Evidenzbüro мало б усі підстави зварити мене живцем у котлі, як за часів середньовіччя. Якщо Редль зрадник, то найперше я мав доповісти про це у Відень, а не розпатякувати прусській агентці…
Вона закусила губу. Схоже, «прусська агентка» з вуст чоловіка, з яким провела ніч, прозвучало для неї не надто приємно.
— Бобровський — це російський багатій і вельможа, який рік тому підтримав есерів. Мусив тікати до Пруссії… — промовила жінка. — Друзі в Бадені сховали його до психіатричної клініки під виглядом пацієнта.
— Що за друзі?
Маґда витримала паузу. Доволі довгу, але Вістович терпляче чекав.
— Ім’я одного з них у твоєму шифрі, — вона вказала на блокнот.
— Орлов?
— Так.
— І ти хотіла змовчати?
— Чорт забирай, Адаме, якби не я, ти б розгадував його до кінця життя! — в очах її загорівся гнів.
— Або віддав би криптографу, — сказав комісар. — Зрештою, зміст листа виявився корисним не лише мені, але й тобі.
— Орлов — емігрант, як і Бобровський. Але впливовіший.
— Щось цих емігрантів у вас забагато, — іронічно зауважив Вістович.
— Нічого дивного. За останній рік з Росії втекло більше людей, ніж за попереднє сторіччя. Але Орлову вдалося добре пристосуватися. У Пруссії в нього міцні зв’язки і з російською амбасадою, і з багатими росіянами.
— І з «охранкою»?
Маґда хитнула головою.
— Спочатку він щиро допомагав своєму другові, але потім Варшавський відділ[77] «переконав» його видати їм Бобровського. В Орлова на батьківщині лишилися родичі, тому натиснути було нескладно.
Вістович кивнув.
— А як про це дізналися ви?
— У нас є подвійна агентка. Коханка Бобровського, співачка…
Маґда сіпнулася, мовби від раптової мігрені.
— Боже, я тобі все вибовкала.
— Заспокойся, — Вістович з ніжністю торкнувся її руки. — Ти ж і дізналася чимало.
— Що це за Підзамче? — запитала Маґда за якийсь час.
— Дільниця у Львові, — пояснив комісар, — але тут, очевидно, йдеться про залізничні склади.
Кілька хвилин вони мовчали.
— Коли вийду звідси, у нас не повинно залишитися нічого спільного, — промовила врешті Маґда.
— Крім спогадів, — сказав Вістович.
— І навіть спогади треба стерти.
— Аж ніяк. Нехай вони залишаться. Часом, коли все летить під три чорти, спогади — це єдине, що повертає притомність. Не дає з’їхати з глузду. Вони мені знадобляться…
VI
Лемберг
На станції «Лемберг» Вістович тільки мигцем побачив Маґду й Фішера. Зійшовши на перон, вони віддавали короткі розпорядження вокзальному носієві щодо свого багажу. Були схожі на німецьке подружжя, що з якихось причин вибралося до Галичини. Зрештою, цілком можливо, що саме за чоловіка й дружину вони себе тут видавали. Тоді, мабуть, іншим «подружжям» були Бобровський і Клавдія. Вістович криво посміхнувся від цього здогаду і рушив до стоянки фіакрів. Хотілося швидше дістатися додому.
Була Великодня субота, й візники підвищили ціну вдвічі. Клієнти обурювалися, втім, однаково платили, бо не мали вибору. Не йти ж додому пішки з багажем у руках. За інших обставин комісар дістав би поліційний жетон і, не добираючи надто пристойних слів, пообіцяв би хапугам усі жахи пекла. Аж врешті ті мусили б везти його задурно. Та сьогодні не хотілося.
77
Варшавський відділ — військовий округ збройних сил Російської імперії, що розташовувався у Варшаві (на той час місто було окуповане росіянами). При Варшавському окрузі містилось Розвідувальне бюро.