Потім довелося таки заглибитись у справу. Серед усього він бачив кілька рапортів Самковського, які той написав після сутички в «Тлустій рибі», фото загиблих поліціянтів і звіти доктора Фельнера. Жертви вмирали миттєво, напад був несподіваним і застав кожного зненацька… Нападник був високого зросту і фізично дужий.
«Що ж, Самковський має рацію, убивця — без сумніву, Берл Брюкнер, — подумав Вістович. — Утік з етапу і тепер мститься львівській поліції. А понад усе йому хочеться дістатись нарешті до мене. До того, хто колись його впіймав. І якщо справді Карел Грумм зі Страсбурга вирушив сюди, то разом вони здатні влаштувати тут пекло…»
Одне, щоправда, видавалося Вістовичу дивним: на тілі жодного вбитого поліціянта не було інших насильницьких слідів, окрім ран від ножа. Фельнер стверджував, що убивця нападав несподівано, але Брюкнер був, як пам’ятав комісар, доволі громіздким. Підкрастися непомітно такому важко, залякати поліціянта при зброї не вдалося би навіть йому. Брюкнер мав би спочатку подолати опір своїх жертв. Схопити, вдарити, збити з ніг… Але жоден з убитих не мав на собі свіжих синців. Не йшли ж вони покірно до нього, наче вівці на забій. Знаний своєю хоробрістю віцекапрал Шварц, бувалий і перевірений не однією облавою фельдфебель Цайс, молодий енергійний постерунковий Вільха… Жоден з них не дав би себе заколоти просто так.
З такими роздумами комісар невдовзі вийшов зі свого кабінету й попрямував на Вірменську. Там швидко переодягнувся у святковий гарнітур, одягнув пальто й чорний мелонік. Ще за пів години Вістович прямував у фіакрі до Зимної Води.
Це було передмістя Львова, що називалося часто й на німецький манер — Kaltwasser. Свого часу сюди заселилися німецькі колоністи, запрошені австрійською владою, й донедавна переважали серед тутешнього населення. Нічого дивного, що для австріяка Шехтеля тут існувало цілком комфортне мовне середовище. Хоч зрештою і посеред Львова порозумітися німецькою було нескладно. Багато містян знали німецьку, більшість розуміли й навіть могли сяк-так відповісти.
Шехтель мав у Зимній Воді гарну двоповерхову садибу з велетенським садом і літніми будиночками. Пора їхня ще не надійшла, але для гостей, з огляду на теплу погоду, частунок все ж приготували просто неба. Тим більше абрикоси вже зацвіли, а на клумбах давно з’явилися тендітні первоцвіти.
Міністр вже прибув. Більшість запрошених на цей прийом гостей також: віденський намісник, директор Львівської залізниці, декотрі крупні тутешні землевласники та провіденські депутати Галицького сейму.
У дерев’яній альтанці посеред саду розмістився струнний квартет. Двоє скрипалів, віолончеліст та альтист виконували Гайдна, вочевидь, на догоду віденському гостеві. Навпроти них було розставлено п’ять столиків із шахами, і запрошений славетний гросмейстер Ян Флібель давав сеанс одночасної гри.
Гостей, що прибували, зустрічав кельнер, пропонуючи їм келих шампана або вина на вибір. Вістович вибрав вино.
Невдовзі винесли гарячі наїдки: печену свинину, курчат у декількох різних соусах, шніцелі, крученики, м’ясні кнедлі, а до них декілька пляшок «Baczewski Antique» та трохи дешевшої «Англійської гіркої». Пані могли скуштувати львівських лікерів: бананових, вишневих чи персикових. Якщо ж ці трунки не смакували, то кожен охочий міг випити підігрітого вина чи пуншу з велетенських казанів, під якими палахкотіли гасові грілки, аби ці ароматні рідини не охололи.
Посеред саду стояло також кілька камінів, у яких садівники збиралися запалити дрова. Попри теплі дні, вечори ще були холодними. А теплих ковдр і алкоголю не вистачало, щоб зігрітися.
Вістович подивився у бік поважного гостя, намагаючись не думати одночасно про той рукопис, що досі лежав у його дорожній валізі. «Розпусний міністр» був чоловіком близько шістдесяти. Був середнього зросту, мав кайзерівські сиві вуса, рівний ніс і проникливий погляд. Ліву руку тримав за спиною, мов фехтувальник, праву перед собою. Між пальців затискав сигару, яку час від часу плавно підносив до рота. Так само плавно потім опускав. Іноді просив у когось підкурити її, наче своїх сірників не мав або просто не хотів добувати руку з-за спини.