Мадам Шене криво всміхнулась. Якщо він справді бачив її виступ, то, мабуть, несподівано відчув приплив чоловічої сили й тепер тягне до себе в готель, доки відчуває, що може.
— Гаразд, — відповіла вона з деякою втомою в голосі, — поїхали.
Не сказавши ні слова кельнеру, вони вийшли з «Мінотавра» й опинилися на нічній порожній Сербській. Лізу пронизав холод.
— Де машина? — запитала вона, тремтячи всім тілом.
Орлов махнув рукою в бік «Остіна», що стояв за кілька кроків, біля повороту на Руську. З авто вийшов водій і відчинив перед нею двері. Мадам Шене сіла позаду водія. За мить поруч вмостився Орлов. Водій, не питаючи, куди їхати, завів двигун, і машина, перетнувши нічну площу Ринок, вистрибнула через вулицю Кілінського[91] на Гетьманські Вали[92], де, минувши Міський театр, невдовзі виїхала за межі міста.
Ліза тривожно визирнула у вікно автомобіля.
— Де це ми? — запитала вона.
— Я не львів’янин, тож гадки не маю, — холодно відповів Орлов, — знає наш водій. Він тутешній. Еге ж, полковнику?
Редль, що був за кермом, змовчав.
— Куди ми їдемо? — з тривогою в голосі запитала жінка.
— Замовкни, Лізо! — гримнув росіянин.
З пів години вони їхали мовчки. Холод пронизав Лізу до самих кісток, і вона вже не чула нічого, крім цокотіння власних зубів. Авто врешті зупинилося.
— Виходь, — наказав їй Орлов і сам виліз назовні.
Майже не контролюючи рухів і марно намагаючись закутатись у свій тоненький плащ, Шене підкорилася. Водій вийшов також.
Місце виявилося цілком безлюдним. Навколо не було жодного вогника. Звідкілясь із темряви долинав тільки плюскіт води й шурхіт очерету. Вологе нічне повітря забивало собою легені, наче мокре ганчір’я.
— Тепер говори, — сказав Орлов.
— Що… я маю… говорити? — тихо перепитала вона.
— А відколи ти працюєш на прусський Третій відділ?
— Не розумію… про що т-ти…
— Ти не розумієш? — закричав раптом граф. — Бісова ти наркоманко! Про те, що я відвідував пацієнта в психіатричній клініці в Бадені, знала тільки ти! Про те, що я мав його звідти забрати, знала тільки ти! І тут раптом він тікає просто в мене з-під носа!
— Це збіг… Клянуся, я тут ні до чого.
— І те, що пруссаки раптом опинилися тут, у Львові, це також збіг? — Орлов перестав кричати, задихаючись від злості. — Твій шеф з A III b недопрацював. Конфіденти пана полковника Редля сьогодні помітили його і Бобровського… Ти мене одурила. Одурила! — закричав Орлов і зімкнув руки на її шиї.
— Заспокойтеся, графе, — спробував зупинити його Редль. — Лишіть її.
Однак це не допомогло. Душитель його не чув.
— Припиніть, чорт забирай! — вигукнув він тоді й спробував звільнити бідолаху з його рук.
Втім, це було марно. Той вчепився в її делікатне горло сталевою хваткою. Коли його все ж вдалося відштовхнути, жінка нерухомо звалилася додолу. Редль нахилився до неї й спробував намацати пульс. За кілька хвилин підвівся й з ненавистю подивився на Орлова.
— Ти її вбив, сучий сину, — видихнув полковник.
Той не відповів, а тільки важко дихав. Врешті злодійкувато озирнувся довкола.
— Таке трапляється, — сказав він. — Врешті-решт вона була зрадницею.
Полковник потягнувся до револьвера. Йому хотілося пристрілити виродка, вгатити в нього цілий барабан, але замість цього він лише мовчки спостерігав, як той волочить тіло до річки й опускає його у воду.
Зрештою, Орлов повернувся до авто й сперся на капот.
— Здала нас пруссакам, — знову сказав він. — Подумайте лишень… Яша зник у мене з-під носа. І врешті прусська розвідка опиняється разом з нами тут. Адже ви самі говорили, що в цьому місті, ймовірно, сам Фішер.
— З мене досить, — коротко мовив Редль і відчинив дверцята авто.
— Куди це ви зібралися?
— Ось що, пане графе, — сказав полковник. — Я погодився відслідкувати маршрут вантажу, але не давав згоди брати участь у вбивстві. Я запропонував свої послуги приватному шпигунському бюро, але не персонально вам, не «охранці». Тож ідіть ви під три чорти!
— Хочете ви цього чи ні, але бюро, про яке ви згадали, належить насправді нам. Тобто ви, дорогий полковнику, весь час були російським агентом, — відповів Орлов.
— Ви на території Австрії, — з погрозою сказав той, — і в моїх силах заткнути вам пельку.
— А ви спробуйте. Вам доведеться мене заарештувати, а під арештом я матиму вдосталь часу, аби розповісти все вашим колегам-військовим. Їм буде цікаво послухати, як начальник галицького Evidenzbüro співпрацює з потенційним ворогом.