— Сімдесят мільйонів? — не повірив Вістович. — Це ж гігантська сума!
Фішер скривив посмішку.
— Саме стільки, пане Вістовичу, коштують кілька годин ведення війни. І завдання нашої розвідки — щоб Росія її програла. Ще до початку, до першого пострілу. Повірте, вся Європа зітхне з полегшенням…
VIII
Лемберг
У ресторації Вільгельма Вебера на вулиці Ґродзицьких[96] зазвичай збиралися поціновувачі добрих райнських вин. Сюди їх кожні два місяці постачали прямісінько з Пфальцу разом із добірними сортами німецького сиру. Влітку ж, у спекотні дні, кожен охочий міг замовити собі глек прохолодного Apfelwein[97], доставленого з Гессена у велетенських дубових діжках, які, втім, порожніли менше ніж за тиждень.
Вістович зайшов досередини й вмостився за вільний столик біля вікна. Звідси виднівся ріг вулиці, що далі переходила у площу Стрілецьку[98]. З цією площею у комісара були пов’язані чи не найгірші спогади за всю його поліційну кар’єру. Приблизно в цю саму весняну пору чотири роки тому там відбувся мітинг робітників, який очолили галицькі соціалісти. Звісна річ, на площу стягнули ледь не всю львівську поліцію, якій доручили стежити за порядком і, не вагаючись, арештовувати тих, що закликатимуть до радикальних дій. Крім того, неподалік, на Старому Ринку, стояла рота піхотинців ц. і к. полку «Барон фон Георґі»[99], яка, за необхідності, мусила допомогти поліціянтам.
Втім, очільник мітингарів Семен Вітик[100], сам заспокоював гарячі голови і вже за дві години наказав усім розійтися. Вістович зітхнув із полегшенням. Попри те що це була найбільша демонстрація галицьких робітників за останній рік, тут вперше не прозвучало жодного заклику до повалення буржуазно-поліційної влади, а присутні, хоча й дискутували голосно й гаряче, втім, робили це без жодного злостивого азарту й ненависті в очах. «Можливо, вплинула добра весняна погода, — подумалося комісару, — а може, ці ліваки й справді не такі кровожерливі, якими здавалися раніше».
Раптом зі сторони монастиря бенедиктинок почулися голосні вигуки. Потім розбилося скло — чи то віконне, чи то пляшкове. Вістович, що разом із Самковським та ще п’ятьма поліціянтами стояли неподалік, на вулиці Костельній[101], одразу кинулись туди. Як виявилося, хтось із гурту робітників, проходячи повз піхотинців на Старому Ринку, не зміг минути їх спокійно й зачепив тих образливим словом. Дійшло до штовханини, і солдати відтіснили їх назад на площу. Поліціянти наспіли якраз у той момент, коли мітингарі почали жбурляти в піхотинців каміння, а ті відповіли залпом гвинтівок. Бійки, стрілянина й арешти тривали до кінця дня. Під вечір нарахували п’ятьох убитих і кілька десятків поранених. Причому жоден солдат чи поліціянт не постраждав. На цьому факті особливо наголошували наступного дня усі ліві газети, а через місяць — адвокати жертв у суді. Вирок видався м’яким навіть поліціянтам, які, ясна річ, свідчили на користь військових. Капітана, що командував піхотинцями, відправили на неспокійні Балкани, а солдатів покарали двома тижнями гауптвахти.
Вістович відігнав від себе неприємні спогади й подивився на годинник. Майже четверта по полудню. Невдовзі сюди мали прийти Самковський і доктор Фельнер, що, власне, й призначив їм тут зустріч.
Наблизився кельнер і люб’язно запитав гостя, чого той бажає. Комісар замовив п’ятирічний Spätburgunder[102]. Якщо він вже в ресторації Вебера, то варто пити вино, яке у Львові знайдеш тільки тут.
Йому раптом подумалося, що десь о цій порі з Головного двірця відправляється той самий експрес, яким він повернувся кілька днів тому зі Швейцарії. Навряд чи Фішер, Клавдія, Маґда, Вайсманн і той росіянин Бобровський вирішили затриматися в Лемберзі надовше. Найпевніше, всі вони зараз на пероні й чекають прибуття поїзда.
Вчора, коли закінчилася вся та чортівня на Підзамчому, він намагався упіймати погляд Маґди, але вона вперто вдавала, що бачить Вістовича ледь не вперше. Можливо, так краще було для неї та її кар’єри в A III b. Є, зрештою, щось солодко-авантюрне в тому, щоб бачитися з нею отак випадково й за жорстких обставин, а при сторонніх вдавати незнайомців. Чимось це нагадувало картярську гру, де щаслива карта лежить поруч із тією, через яку можна втратити все.
99
«Барон фон Георгі» — цісарський і королівський галицький піхотний полк. У час оповіді дислокувався в Галичині, частково під Львовом.
100
Семен Вітик (1876–1937) — громадський і політичний діяч. Засновник Української соціал-демократичної партії Галичини. Пізніше — член КП(б)У.