Кет, усвідомивши роль ігор у житті розумних, навчила й Семмі грати в м’яч, шахи і кості. Окрім ігор, привчила його до щоденних занять спортом: акробатики й бігу на доріжці. Таким чином життя в перельоті наповнювалось змістом. Але чомусь вони не люблять згадувати ті перші п’ятдесят експедицій.
Знахідка
У 467 році П. А. вони знайшли нарешті планету, дуже схожу на рідній світ Лео. Гравітація 0.95, тиск 1.15, температура від 223К до 325К. Хронологічно приблизно мезозойська ера, з буйною рослинністю і тваринним світом. До розуму залишалися ще десятки мільйонів років.
Але тут були суша, океани, блакитне з прозеленню небо, придатна для дихання атмосфера, день, ніч, безліч фарб і звуків, величезні красиві гори.
І неважливо, що це був світ безмізких істот, дрібних і гігантів, травоїдних і хижаків, що панують на суші, у воді й повітрі. Тут було Його Величність Життя. Назвали планету просто — Знахідка.
Семмі негайно облаштував собі невелику базу і після кожного рейду по системі два тижні жив «унизу». Як сам казав, брав законно зароблені канікули. Обходився без захисної маски, дихав на повні груди, ходив, бігав, багато літав, подовгу бовтався в озері. Нудьгувати за Кет він починав на другий день і умовляв її спуститися і побачити всю красу живого білкового світу. Кет відповіла на пропозицію приблизно так:
— Хвостику, мені це цікаво і міцність конструкції катера дозволяє сісти. Але наш Регламент забороняє.
А сама подумала: ця планета нагадує рідні світи Лео й Семмі. А що таке мій світ? Тільки катер? Так мало? Кет з подивом (якщо можна так сказати) відзначала нові риси в характері Семмі: рішучість і впертість. Він ніколи не відступав і не роздумував у сутичках з місцевою фауною. Треба сказати, що Семмі на Знахідці кілька разів потрапляв у серйозні халепи: бився з багатотонними летючими драконами. А одного разу, коли хижаки напали зграєю, йому довелося вбити двох із них. І без докорів сумління поповнив ними запас натуральної білкової їжі. Потвори ж виявилися злопам’ятними і спробували помститися. Згодом Кет і Семмі навчилися ставитися до того випадку з гумором, хоча веселощами в той момент не пахло.
Тоді Семмі статечно летів на висоті п’ять кілометрів і навіть не озирався навколо. Дракони на таку висоту не забираються, а дрібні птахи самі поступаються дорогою. Знизившись, влетів у бездонний каньйон і на секунду відволікся, дивлячись вниз на швидку агресивну річку, що губилась у сутінках.
І в цей момент зверху на нього звалилась зграя з двадцяти п’ятитонних демонів. Звідки вони взялися? Виявляється, ховалися в природних печерах, хоча висота явно перевищує їх звичну життєву зону. Але замість звичайної бійки потвори обліпили Семмі, і всі разом просто звалилися вниз. Коричневим каменем, що повільно обертався.
Кет нічого не могла вдіяти, була занадто далеко. А її зброєю в ті часи був тільки технологічний лазер для геологічних робіт. Симур залишився наодинці з проблемою, а до поверхні залишилося пара кілометрів і хвилина часу. Ще трохи — і все.
Семмі перед нападом встиг скласти крила, згорнутися клубком і скуйовдитись. Тож падав і кричав собі: думай, думай, думай! А шерсть прогиналася під півметровими драконовими кігтями, які рвали шкіру.
— Семмі, я вже поруч, але не можу стріляти! Не бачу тебе, кругом одні тварюки! Якщо вистрілю, можу вбити й тебе! Підлетіти знизу не встигну!
Симур слухав, але відповісти не міг. І щось зробити теж.
— Спокійно, Семмі, внизу прямо по курсу озеро! Глибоке! Але треба спланувати, інакше не дотягнеш до води метрів сорок! У тебе п’ятнадцять секунд!
Орієнтацію Семмі не втратив і зрозумів, де озеро. Але як спланувати? Тільки розкриватися. Гаразд, за десять секунд не порвуть на смерть. Випустив кігті задніх лап і з усіх сил відкинув одного дракона, розпоровши йому півкорпуса. Ще одного відкинув передніми лапами. Решта тут же вчепилися в незахищене черево. Але весь клубок тіл перестав бути круглим і симур зміг спланувати у бік озера, глушачи біль первісним гарчанням.
— Семмі, ще трохи! Тримайся! Ще трохи! Добре! Удар за три секунди!
Три, два, згрупуватися, бум-м! Врятований. Модуль пірнув, витягнув симура, втягнув усередину і полетів. А до місця падіння на запах крові Семмі й драконів уже поспішали інші мешканці Знахідки.
Тиждень Кет лікувала й наставляла симура. Наука пішла на користь. І йому, і їй. Відтепер вони ніколи не втрачали один одного з виду. Кет зробила спеціальну збрую — широкий нашийник з м’якою підчеревною стрічкою гравікомпенсатора і змушувала Семмі одягати це спорядження як страхування від можливих неприємностей. Незважаючи на його бурчання.
— Це твій захист, хлопчиську! І не сперечайся!
До кінця цих канікул Семмі, веселий, посвіжілий і повний енергії, незважаючи на злополучну пригоду, розповів Кет історію свого виду.
Історія симура
Семмі належить до ненав’язливо пануючого на своїй планеті виду. Планету називають просто Дім. Свою расу називають симури. Чисельність невелика — до півмільйона. Ханни (раса Лео) називають планету Рівноважною. Симурів можна віднести до нетехнологічних цивілізацій, як і земних дельфінів. Досить рідкісний тип розуму, який адаптує себе до навколишнього середовища, а не середовище до себе. Живуть у повній гармонії з екосистемою дому і підтримують її рівновагу. Еволюція симурів була тривалою і непростою. Особливістю дому є те, що тут безліч великих життєвих форм у всіх трьох середовищах. Тому і природних ворогів у симурів було і є достатньо.
Природа з самого початку нагородила предків Семмі досить солідними розмірами, зубами і кігтями. Але головні їх переваги — великий мозок і зграйний спосіб життя. У всіх світах схильність до телепатії, у окремих особин можна віднести до випадкової мутації. У близнюків ймовірність вище, а в симурів у приплоді було багато цуценят. Десять, як правило, і багато монозиготних. І схильність почала перетворюватися в особливість виду. Ця здатність дала величезну перевагу насамперед для групового полювання і поступово закріпилася генетично. Згодом її стали використовувати і для оборони, коли освоїли способи впливу на мозок інших видів. Головне те, що в одного виду на планеті з’явився інструмент спілкування, швидкого й інформативного. І це не просто набір модульованих звуків, що повільно передають інформацію. Це можливість обмінюватися образами й поняттями, відразу забарвленими емоційно. З абстрактними поняттями було складніше, але з часом вони теж з’явилися. Здавалося б, усе готове до розвитку наук. Але як же бути з передачею знань між поколіннями? Писемності, як такої, симури не знали. Потреби не було.
Вихід знайшовся в мозку і телепатії. Поступово склалася процедура передачі знань ментальним шляхом від старших (наставників) до молодших (підростаючих). Резервів мозку вистачало. Почали розвиватися біологія, географія, кліматологія, математика, психологія, астрономія.
Що змінилося в повсякденному житті виду? Симури, як і раніше, жили окремими родами, в кожному роді окремими родинами. Як і раніше, жили в печерах предків. Але! Зони відпочинку, харчування, відходів були чітко розділені. Виникли нові зони: навчальні й зборів. Печери сяяли чистотою.
Так виник своєрідний індивідуально-колективний розум. Кожен мав власну незалежну особистість, міг індивідуально підтримувати свою життєдіяльність і приймати самостійні рішення. У той же час довільне число особин могло включатися в загальне ментальне поле, обмінюватися інформацією та приймати колективні рішення. Живуть в гармонії з навколишнім світом, не потребуючи технологічних милиць для існування. Але треба сказати, що деякі біотехнології все ж були реалізовані.
Від природи кожна шерстинка керована на вигин, тому симур може створювати на шерсті штучні рельєфи і рухи, і навіть утримувати різні предмети. Додатково наукою шерсть була генетично перебудована таким чином, що могла відбирати з атмосфери нейтральні гази і створювати з них оболонку, прилеглу до тіла. Цей шар являє собою чудовий термоізолятор, тому симури прекрасно почуваються в будь-якому місці дому. А це від — 80 до +250 за Цельсієм. Крім того, за необхідності симур може змінювати свій метаболізм і кілька років не потребувати води і їжі, а кілька тижнів — повітря.