Крила симурів — окрема історія. Кожне дитинча завжди народжується з двома невеликими горбочками уздовж хребта. Звичайний для дому атавізм — зачатки крил. Але зрідка народжувалися й дитинчата з недорозвиненими крильцями. За старих часів такі випадки сприймалися спільнотою неоднозначно, найчастіше неприязно. Доходило навіть до вбивства новонароджених. Згодом суспільство симурів ставало більш організованим і толерантним. Один із біологів, знаменитий Ант, поекспериментував на собі й запустив генетичну програму росту крил. Вийшло. Ант навчився літати.
І зараз кожен симур по досягненню повноліття (ЗО років) приймає власне рішення: мати або не мати крила. Нова здатність скоротила відстані, але додала й небезпек у вигляді повітряних хижаків. Однак симури вже вміли вирішувати проблеми.
Родичі Семмі — самодостатня неметушлива раса. Вважають за краще слухати й дивитися, а не балакати й показувати. Ханни досі вважають їх видом, що перебуває на шляху до розуму, і оцінюють насамперед їх доброту, відданість і безсловесне взаєморозуміння.
Дослідницька станція ханнів у Домі невелика, постійного персоналу немає. Побудована давно, зі стандартних модулів, дещо хаотично розкиданих навколо невеликого посадкового майданчика. Періодично прилітають наукові експедиції, які вивчають цей унікальний світ. Симури завжди служать провідниками й захисниками дослідників, часто розважають людей своїми іграми та польотами.
Знайомство з расою ханнів було одкровенням для симурів. Те, що світ більше Дому, і є інші розумні, симури здогадувалися. Але те, що є цивілізації, які змінюють середовище під себе і мале не хоче бути частиною великого — це був шок.
На щастя симурів, це була цивілізація Лео, немолода й мудра. На щастя предків Лео, деякі симури, охоплені цікавістю й жагою до знань, прагнули в Космос. Їх було небагато, кілька особин на рік. Як правило, з астрономів, здатних годинами дивитися в зоряне небо. Поодинці кожен бачив те, що бачив. А ось коли два симури з різних селищ дивилися одночасно, об’єднуючись ментально, то картина була вже інша. Повний аналог техногенного інтерферометра.
Ханнівська база була відкритою для симурів. Часто можна було побачити, як вони лежать або прогулюються, поодинці або невеликими групами, і дорослі й безкрилі підлітки. Такі собі кошлаті валуни, співмірні довільно розкиданим блокам Бази. Гості знайомилися з господарями, і навпаки. Виникали приятельські й навіть дружні стосунки. Ханни частенько давали симурам імена, а ті охоче на них відгукувалися. Але зрідка виникала особливо тісна прихильність. Прибульці так і не розібралися, що тому причина. Факт, що відносини складалися як у дуже близьких друзів. І коли приходив час відльоту ханна, сцени розставання були нестерпні. Вологі очі одного і розриваюче душу скиглення іншого... І якщо була найменша можливість, то ханн домагався дозволу забрати симура з собою, спираючись на наявні прецеденти. Головним було довести свою спроможність тривалий час утримувати тварину адекватним чином і повернути назад через обумовлений термін.
Таким же чином потрапив у простір і Семмі, не захотів розлучатися з Лео. Той потрапив на Базу випадково, невелике (річне) дисциплінарне покарання за дрібне порушення в іншій частині галактики. Був призначений в крило космічної охорони Дому. Така нудна робота вважається у розвідників засланням. Лео особливо не старався на орбіті, а більше тинявся по планеті й спілкувався з Семмі.
Багато це чи мало, але в просторі було вже близько сотні симурів. Як правило, вони поверталися за кілька років, назавжди або тимчасово. Давали найдокладніші звіти про побачене, поповнюючи суму знань раси. Тим самим несвідомо підштовхуючи її до власного технологічного шляху.
Кет уважно вислухала Семмі й тільки сказала:
— Ото ж бо ти так швидко вчився, малюче.
— Вибач, сестричко. Всьому свій час, і розповідями теж.
Після кожної експедиції вони традиційно поверталися на Знахідку. Загальний час рейдів при цьому збільшилася, але воно було того варте.
Відкриття Землі
У 871 році П. А., обстежуючи жовту зірку з багатим планетарно-астероїдним населенням, вони виявили населену планету Землю, і по земному літочисленню це був 11885 рік до н.е.
Земля практично копія Сіллії, рідної планети Лео. Дуже близькі за класом і віком зірки разом з близькими по масі й орбітам планетами дали практично ідентичну білкову основу життя. Схожа атмосфера, багато води, багата рослинність, високорозвинений тваринний світ. Очевидний недавно пережитий катаклізм. Не більше двох тисяч років тому. Спочатку Кет припустила, що це пов’язано з Катастрофою. Але потім, накопичивши дані, вона дійшла висновку, що сталася звичайне переміщення тектонічних плит, а причиною слугувало нерівномірне формування полярних крижаних шапок. Схоже, що таке трапляється тут регулярно, раз у 20-30 тисяч років. Таких планет у Космосі має бути чимало. Але таких, як Земля, одиниці.
Ще на підльоті, на низькій орбіті, Семмі відчув ментальну непорожнечу. Вперше з моменту Катастрофи. Слабкий шум. Це могло означати, що якісь життєві форми мають мозок, схожий на мозок Семмі. Або Лео. Тут виникла розумна форма життя. Гуманоїди, двостатеві, трохи менші за ханнів, вже мають зачатки писемності й технологій.
Згодом з’ясувалося, що Семмі міг відчувати мозкову активність декількох земних видів, але тільки два з них мають виражену телепатичну схильність. Це люди й собаки. Серед людей тільки окремі індивідууми мали таку здатність. Серед собак — більшість. Зовнішня схожість і ментальна сумісність відразу визначили окреме ставлення Семмі до собак. Особливо до тих, що живуть з людьми. І одного разу він навіть відступив від невблаганного Регламенту. Вперше, але не в останнє.
В той день Семмі летів у модулі над Аляскою. Щойно наступила весна й полярна ніч відступила. Хоча на Півночі ніколи не буває темно. Він щойно пройшов над залишками того, що потім назвуть Берінгійським мостом. Опустившись, міст розділив місцеве плем’я ескімосів на два роди. Поки що вони підтримували нечасті зимові контакти, коли море замерзало, і можна було проїхати на собаках.
Стояла рідкісно тиха погода. Чистісіньке повітря, видимість кілометрів триста, температура мінус двадцять, хороший щільний наст. Внизу американський континент, два ескімоські стійбища. Між ними небагато за тутешніми мірками, кілометрів сто. На собаках по такій погоді годин сім їзди.
Семмі роззирнувся. Приблизно на півдорозі між стоянками мчав самотній запріг із дванадцятьма собаками, а кілометрів за десять зліва неквапливо трюхикала велика вовча зграя. Він прислухався. Спочатку обережно доторкнувся до свідомості каюра. Чоловік був у безтурботному настрої і посміхався своїм думкам. А були вони про те, що обмін вийшов вдалим, за свої шкури він отримав дві руки незлецьких гарпунів із гостро заточеними моржевими іклами, що годяться для полювання на морських звірів, та й умку можна взяти. І дитині шаман допоміг, теж добре, що не кажи.
Потім Семмі доторкнувся до собак. Дві самки, яких люди називають Валла і Вілла, вели запріг, майже не обертаючись, і були по-своєму задоволені дорогою, погодою, ранковою годівлею, поведінкою молодих псів, невтручанням каюра і зрештою всім, що, власне, становить собачий всесвіт.
Вони здалеку відчували присутність вовків. Відчували вже й собак у рідному стійбищі, які пожвавилися й проявляли радісне нетерпіння, підказуючи людям, що за кілька годин запріг буде вдома.
Семмі теж посміхався:
— Кетті, у людей і собак добре взаєморозуміння. Це щось неймовірне!
— Непогано.
— Я злітаю до Південного перешийку і піднімуся до тебе.
— Гаразд.
А вже за годину Семмі здригнувся, ментальний ефір вибухнув дикою люттю і ненавистю.