Перша світова була просто жахом. Друга світова ще гірша.
Світанок 16 липня 1945 року. Аламогордо, південь США. Кет і Семмі з орбіти меланхолійно розглядали ядерний гриб, не забуваючи все фіксувати.
— Швидко ж вони впоралися з ланцюговою реакцією. Цікаво, Семе, але в моїх архівах немає нічого подібного. Ймовірно, це перший ядерний вибух на населеній планеті за всю ханнівску історію. Принаймі, за останні півмільйона років. Погано, що рвонули на поверхні, але місце пустельне, і шкоди великої не буде.
— Ти так вважаєш? Між іншим, Кет, є ще два готових пристрої. Де їх випробують? І що буде робити Росія? Ціна земної політики й політиків давно відома. Тепер хід за іншою стороною.
6 серпня 1945 року Кет просто лютувала, вперше вона дала волю тому, що називається емоціями.
— За що вони вбили стільки людей? В цьому нічого не значущому місті? За що? Гаразд, випробовували зброю в пустельних місцях, але людей навіщо? Семмі, назви хоча б одну причину, щоб я зараз же не рознесла вщент все і всіх причетних!
— Я не знаю, сестричко. Військових причин точно немає. Трумен навалив гору трупів, щоб просто налякати росіян. Печерна логіка.
— Давай заспокоїмося. Цьому немає виправдання, але будемо сподіватися, що інстинкт самозбереження притаманний тут усім, і соціумам теж. Треба вірити, що люди розберуться і зрозуміють, що до чого. Один і навіть кілька таких вибухів не знищать середовище й расу. А придбати імунітет можна тільки на власному досвіді. Нам залишається тільки очікувати.
Жовтень 1957 року не був несподіванкою. Квітень 1961 року теж очікувано, проте приголомшливе світове турне Гагаріна справило на них враження. Семмі остаточно залишив свою останню базу в Антарктиді.
Жовтень 1962 року. Карибська криза. Подія, що повністю відповідає положенню Регламенту про втручання для збереження розумної раси.
Кет і Семмі зібрали в складах і лабораторіях всю працездатну літаючу техніку. Цивілізація готувалася до війни та смерті, а крихітна база на орбіті готувалася рятувати цивілізацію. Головним було перехопити боєголовки у верхніх частинах траєкторії й відвести їх у простір, цього разу не зважаючи на збереження інкогніто. І знову Кет дала волю емоціям.
— Як вони там кажуть, хай йому грець? Це ж треба було тягтися сюди через мегапарсек, щоб рятувати расу, яка втратила розум, від самогубства! Якщо вони натиснуть на кнопки, обіцяю викинути це сміття в Сонце, а потім по одному, відкрито, виловлю всіх причетних і відправлю на Знахідку, до собі подібних, нехай будують хатинки й відбиваються палицями від місцевих друзів. А тут відкрито введемо заборону на ядерні програми на найближчі десять тисяч років. Шмаркачі, молокососи!
Але розум все-таки взяв гору і криза розв’язана. 1945 і 1962 роки багато чому навчили людей. Хоча від ядерної зброї ніхто й не подумав відмовитися, рівновага страху стала більш керованою. Техніка постійно вдосконалювалася, але більшість уже розуміла, що цей арсенал ніколи не буде використаний на Землі.
Були і події, що вселяли віру в людство. Наприклад, липень 1969 року. Старт «Аполлона-11».
— Семмі, з людей все ж буде щось путнє. Мільйон глядачів біля старту!
— Ще б пак, вони зібралися на Місяць! Між іншим, телебачення дивиться зараз мільярд — п’ята частина землян. Непогано. Це обнадіює.
Потім багато років Кет і Семмі займалися цікавою роботою, яка не давала нудьгувати. Комп’ютерна революція і створення світової мережі значно полегшили збір інформації. Кет ставало незатишно на геостаціонарній орбіті, де тіснилися вже сотні супутників. Доводилося постійно міняти свою позицію.
У вільний час Кет любила дивитися хороші бойовики і спорт, а Семмі мультики, казки та історичні фільми. І музика, земна музика, на будь-який смак! У катері постійно був присутній неголосний музичний фон. Але тут смаки розділилися. Кет більше імпонував чіткий ритмічний малюнок і мінімум слів, а Семмі — навпаки. Кет не залишала колишніх наземних уподобань, але займатися ними ставало все важче. Вільного простору на планеті не залишилося, а люди поголовно ідентифіковані паспортами й базами даних. Якщо до XX століття можна було в будь-якій частині світу купити пару коней і розважитись непоміченою, то потім стало складніше. Але безвихідних ситуацій не буває. Тим більше, що пристойні документи — не проблема. Просилася на ночівлю десь на віддаленій фермі, платила готівкою. Що треба? Кінь та вітер. Хто вона? Завжди жінка-загадка. У Мексиці — на кшалт баронеси, хоча мексиканці не ставлять зайвих запитань. А, зрозуміло, сеньйорито, немає питань, сеньйорито. У Штатах — дещо шукаю. В інших місцях — жінка-воїн, яка прийшла і за тиждень пішла, розпитавши про місцеві справи і персонажів.
Однак немає лиха без добра, а світу без всюдисущих діточок. Спілкуючись з ними, Кет вчилася розуміти людей, бачити вогник захоплення в дитячих очах. А приводи для захоплення були. Відточена століттями виїздка та рубка лози, стрільба з лука на скаку, діти закидали всі свої іграшки і просили навчити їх теж. І Кет робила це з задоволенням. Семмі не жартував з цієї педагогічної практики, бо сам пройшов через таку школу. Але Кет вчила діточок ще й грамоті. Причому дуже швидко, граючись.
Будь-яке навчання — взаємний процес, і за століття діти теж багато чому навчили Кет. Чому саме? Багато чому, але посиденьки навколо багаття треба виділити окремо. Як виявилося, саме вогнище створює найдовірливішу атмосферу, під його полум’я і потріскування слова оповідача вбираються мозком назавжди. А Кет виявилася чудовим оповідачем. Вона годинами могла говорити про героїв і тиранів, країни і народи, честь і підлість, драконів і собак. Коли батьки приходили заганяти дітей додому, то самі мимоволі засиджувалися біля вогнища. Якщо діти розходилися сонно-збудженими (швидше б завтра!), то батьки йшли додому тихими, задумливими. Світ великий і гарний, Міллі! Так, Боббі, і Бог все-таки є!
Виглядала Кет завжди по-різному, з урахуванням епохи та країни. Це міг бути і бойовий обладунок, і простий дорожній костюм, і вишукане вечірнє плаття. Неодмінним атрибутом був широкий пояс, хоч утилітарно військовий, хоч просто побутовий, хоч зухвало ошатний. І головний убір, що пройшов у Кет еволюцію від шолома до демократичної бейсболки або аристократичного капелюшка залежно від обставин. Повного інкогніто дотриматися неможливо, хоча Кет ніколи не бувала в одному місці два рази. І сімейні перекази про мандрівну дівчину-воїна досі є в багатьох країнах.
Іграшки Кет
А в кінці XX століття Кет знайшла собі нову неординарну розвагу. Десь наприкінці вісімдесятих вони дивилися Формулу-1, і Семмі жартома запитав, чи змогла б Кет виграти гонку. Вона відмахнулася, але... За кілька днів опустилася десь у фавелах Ріо, нарвалася на неприємності з місцевими, побилася і на правах переможця попросила навчити її пристойно їздити на байку та машині. Навчилася і завела собі друзів.
Семмі спостерігав цей бойовик і був шокований:
— Чому Ріо, а не Штати?
— Там менше запитань, братику.
— А навіщо тобі кримінальні зв’язки? Навіщо було битися з десятком головорізів? А потім читати їм лекції з історії?
— Ці хлопці теж частина людства, і не така вже й пропаща. А як вони слухають! Так що нема чого гарчати на даму, зубатий. До того ж зайвого сліду я не залишила. І навіть заробила деякий авторитет.
Потім опустилася в Штатах і купила «Харлей» 1965 року. Два тижні не злазила з байка, зупинялася тільки на заправку і щоб дати відпочинок мотоциклу. Але й це ще не все.
Її наступним кроком стали стрітрейсери міста Ангелів. Приїхала вночі на «Харлеї» якраз до початку перегонів. Скромно припаркувалася, зняла шолом, випустивши пишну каштанову гриву. Одягнена неяскраво: картата сорочка з засуканими рукавами, джинси, хитромудрі сталеві браслети. Як завжди, широкий шкіряний пояс із масивною бляхою. Простенько, як для цієї тусовки, але цим і виділялася. Пройшлася між машинами, погладивши кожну. Через якийсь час на неї зволили звернути увагу. Підкотився ставний темношкірий коротун, що відблискував перснями й ланцюгами, і заторохтів без угаву: