Перша серія м’ячів була дуже простою. Не дуже складна електроніка, простий акумулятор. Але деякі вузли були незнайомі, тому спосіб досягнення розриву поки що був незрозумілий.
— Малюче, вони знайшли власний метод, несхожий на наш.
— Хто знає, сестричко. Ми й свого до ладу не знаємо.
Після першої серії експериментів м’ячі збільшилися до півметра. Усередині з’явилася безліч якихось датчиків і кілька потужних процесорів.
— Кет, тепер, як я розумію, вони вивчають внутрішній простір при розриві?
— Думаю, так.
А потім К5 злітав на Паросток, привіз досить об’ємний контейнер, і в монтажно-випробувальному відсіку змонтували шестиметрову кулю. Тип M3. Кет вдалося зафіксувати весь процес складання. У кулі, окрім традиційних (але збільшених) блоків, розмістили гравіпривід, три телескопи і кілька кліток з дрібними тваринами.
К5 відвів об’єкт на стартову позицію, в центр ближніх воріт і повернувся. П’ять виснажливих хвилин очікування — і куля зникла. Жучок на далеких воротах показав, що об’єкт вистрибнув дуже точно і відразу ж скинув швидкість. Відкрився і змістився досить великий люк, з якого вийшла платформа з апаратурою. Потім куля розвернулася до Бети й завмерла. Хвилин десять нічого не відбувалося, потім розворот до Землі. Нарешті платформа увійшла всередину, люк м’яко зачинився. Мить — і куля повернулася в центр ближніх воріт. К5 тут же помчав за нею.
Об’єкт — в станцію, а тварин відразу відправили на Паросток. Два тижні люди ретельно вивчали кулю і всі системи. На Паростку бідним тваринам теж добряче перепало.
У вересні 2026 року в M3 змонтували троє пілотських крісел, системи життєзабезпечення і ручного управління. Троє людей одягли скафандри, сіли в крісла, і К5 відвів кулю на старт.
Стрибок. На далеких воротах відчинили люк, двоє вийшли і витягли якийсь контейнер, пововтузилися з годину, втягли контейнер, зачинили люка, повернулися. Просто, прозаїчно, буденно. А насправді ця трійця перша з раси людей побувала поза цим Всесвітом. Побувала, але ще не зрозуміла цього. Та й ніхто поки що не усвідомив. Це зрозуміють пізніше, але вже зараз стало зрозуміло головне: вони відчинили замок на дверях у Великий Космос, у Всесвіт. І що тепер робити з цими дверима? Хто і з чим переступить їх поріг? І що візьме з собою?
— Кетті, давай подивимося, що робиться на Беті, Паростку й Острові.
Кет вивела на монітори командну рубку Бети, рубки прямого зв’язку Паростка і Острова. Вони знали, що суть роботи Бети і факт існування розривних технологій відомі далеко не всім людям. Тому й дивилися тільки три значущих місця.
На Беті панувала ейфорія. Наука почувалася чудово, і група купалася в променях локально! слави. Це не жарти, створено і випробувано надшвидкісний привід! На Паростку за наглухо зачиненими дверима перед монітором сиділи тільки капітан і командир дивізіону К, люди прагматичні. Ейфорії тут було менше. Зможемо літати швидко й далеко. Але відомо, що від дослідного зразка до робочої машини шлях неблизький, та й вантажопідйомність невідома. А як бути з негабаритом? Так що поки будемо ходити по-старому.
На Острові в невеликій каюті перед монітором сидів тільки Шеф. Нерухомо, з примруженими очима і стиснутими губами. На худих щоках перекочувалися жовна.
— Вітаю всіх, — тихо мовив він.— Можна розслабитися. Кінець зв’язку.
— Малюче, подивися на Шефа. Він ніби не радий?
— Кетті, він один розуміє, що зроблено. І який тягар впав на їхні плечі.
Потім на Беті наступило відносне затишшя. Зібрали кілька нових, двометрових куль типу М4 і ретельно ганяли їх між воротами. Це були автомати. Кілька разів викочували M3 і доводили до тями. З Паростка передали черговий контейнер. У ньому виявився прототип реактора холодного синтезу. Кет просканувала пристрій і вкотре здивувалася:
— Хвостатику, та це ж прадід нашого власного реактора! Паливо — теж літій. Такий же п’єзоактиватор. Відмінність у потужності, звичайно, і у відсутності прямого перетворювача. І захист, звичайно, важкуватий.
— Мадам, не такий вже він і прадід. З їх темпами через пару років буде виглядати цілком пристойно.
Реактор зібрали, закрили доступним землянам багатошаровим захистом і підключили досить оригінальний генератор. К5 відтягнув установку подалі і почалася рутинна пусконалагоджувальна робота.
Ганяли реактор довго, до двох місяців. Посилили деякі вузли й додали захисту. Вийшов компактний генератор приблизно на 10 МВт. Потім змонтували його в М4, який вже був заповнений різною апаратурою. Заповнений щільно, майже без порожнеч, з великим люком, на чверть поверхні. Викотили й випробували. Наближався час старту.
— Кет, куди вони відправлять цей м’ячик, не знаєш?
— Знаю. Подивися вчорашню нараду в Шефа на Острові.
На моніторі з’явилися Шеф і його заступник з наукових питань Олександр Павлович, немолодий, у тілі чоловік. Розмова йшла українською.
— Як ся маєте, Павловичу? Як наша наука?
— Ейфорія, Шефе. Такі результати! Але... З одного боку, машини М4 і M3 повністю прокачані і маємо повну експедиційну пару. М4 як зонд-розвідник, і пілотований M3.
— А з другого?
— Ще не встигли протестувати M3 і М4 на потрібних дистанціях. До того ж рятувального борту ще не бачили, який, до речі, теж треба тестувати.
— Не треба бурчати. Маємо програму, ви ж самі її писали. Чи як? А рятувальний борт M3 буде за два тижні.
— Шефе, у всіх зуби цокотять від нетерплячки, навіть у японців. І їх можна зрозуміти.
— Спокійно, друже. Швидко тільки... сам знаєш. Так що працюємо згідно програми, тестуємо пару M3 та М4 у автоматичному режимі на півпарсека. Другий M3 теж. Потім обидва M3 з екіпажами.
— Все буде добре, Шефе.
— Не сумніваюсь, Павловичу. Давай глянемо на список цілей.
— Маємо зміни. Астрогрупа додала п’ятий об’єкт. Усі добре відомі, з екзопланетами. Альфа Центавра, відстань 4.36 світлових років. Епсилон Еридану — 5,22, Тау Кита — 11,88, Дельта Павича — 19.91, Бета Південної Гідри — 24,4.
— Логічно, Павловичу. Перелік та послідовність цілей затверджуємо.
— Ось так, братику. Для них півпарсека вже дрібниця. Я не знаю, що додати.
— Цього не може бути, бо не може бути ніколи. Але це є. Особисто у мене, Кетті, мізки вивертає.
За чотири тижні люди закінчили технічну підготовку і зганяли M3 і М4 на півпарсека в автоматичному режимі. Привезли першу зйомку Сонячної системи збоку. А тим часом на Острові відібрали шістьох кандидатів у пілоти. Шеф провів із кожним співбесіду, особливо підкресливши небезпеку місії. Відібрав чотирьох: два в основний екіпаж, два на рятувальний борт. Два з України, двоє американців. Підписали якісь папери.
Четвірка вилетіла прямо на Бету, минаючи Паросток. Обидві пари на двох бортах успішно злітали на півпарсека. Підготовка завершена.
Нарешті розвідник М4 пішов до першої цілі. За 4,5 години почала надходити інформація. Вивчили дані й призначили старт за добу. Кет і Семмі спостерігали за тим, що відбувається, затамувавши подих (якщо можна так сказати). І коли МЗ/1 стартував, то Кет усі 4,5 години уважно слухала політ на четвертому вакуумному діапазоні, землянам поки що недоступному. А коли він закінчив перехід і вийшов у звичайну метрику, то Кет раділа, як дитина.
— Зубастику, цей Вулик просто диво! Нічого не бояться! А як ризикують — чотири з половиною години в розриві! Чи не час познайомитися?
— У мене є кілька суттєвих запитань, сестричко. Чому в списку тільки сонцеподібні зірки? І чому Вулик тримає в таємниці свої розробки? Про розривну технологію знають максимум 7 осіб. Решта причетних працюють наосліп! Де демократія? І з поточною земною політикою в Острова проблеми. Питань виникає більше, ніж відповідей. Так що давай зачекаємо зі знайомством, добре?
— Любий, я пожартувала. Хоча, як кажуть люди, в кожному жарті є частка жарту. До речі, за списком цілей польотів. Ми були на Центаврі, Еридані й Гідрі. Нічого незвичайного, планети нецікаві.
— Я пам’ятаю, навіть політати було ніде. Нудьга. Але люди про це не знають. Нехай пошукають, що хочуть.
За два тижні МЗ/1 і М4 повернулися. Щось швидко. Звичайно, залишили там автоматичну станцію, яка справно гнала інформацію. Але чому так швидко? Невже відвідини першої зовнішньої зоряної системи залишили їх байдужими? Їх, молодих, веселих і ще напівдиких! Ні, це неможливо. Значить, не знайшли те, що шукають. Інформація про політ за межі Бети не вийшла.