А ось Уліссу нарешті почали задавати питання. Увечері кожен рапорт начальників служб закінчувався безневинною фразою на кшталт «Чи ставити завтра жінок в вахту?».
Вранці крейсер вже тихо гудів. Чоловіча частина впівголоса обговорювала дивну поведінку жінок — мовчать, огризаються і працюють за трьох.
В обід прекрасна половина запаслася їжею і знову зачинилась у Білій залі. Під вечір прийшов виклик від Рут.
— Сер, просимо прийняти невелику делегацію, уповноважену нашими зборами.
— Скільки вас буде?
— Троє.
— Тоді чекаю у себе в каюті.
Подивимося, що принесуть у дзьобі.
Увійшла Рут і двоє молодих дівчат. Здається, одна з групи соціологів, а друга точно з технічної команди.
— Проходьте. Сідайте. Кажіть.
Рут зітхнула і витримала секундну паузу.
— Сер, рятувальної експедиції не буде, якщо вдома справи кепські. Вже два місяці на всіх каналах зв’язку порожньо. Якщо дотримуватися прийнятого плану повернення, то додому повернеться екіпаж, нездатний принести потомство. І крейсер в непередбачуваному технічному стані. Засновувати колонію і відновлювати цивілізацію буде нікому і нічим. Отже, план містить ризик повної загибелі, тому ми його відкидаємо по праву статі, відповідальної за продовження роду. Згідно з Кодексом, найцінніше у Всесвіті, крім самого Всесвіту, — це Життя. Воно повинне тривати.
Рут замовкла. Улісс теж. «Вони думають так само, як і я. Хоча такої аргументації не було вже давненько».
— Що пропонуєте?
— Капітане! Згадайте, яким вирішальним аргументом ви відхилили пропозицію заснувати колонію тут.
— Пам’ятаю. Як ділити жінок при такому дисбалансі статей?
— І ви були праві як командувач і як чоловік.
— Що ти маєш на увазі, Рут?
— А ось що. У такій ситуації логічніше віддати право вибору жінкам, як меншості. На владу ми не претендуємо, так що про повернення до матріархату не йдеться.
Улісс давно знав Рут. Обоє все життя працювали в просторі і періодично перетиналися. Кілька разів працювали в одних експедиціях, зустрічалися в реабілітаційних центрах. При зустрічах віталися, посміхалися, десяток стандартних питань — звідки, куди, сім’я, діти, здоров’я, спільні знайомі. Він вважав Рут сухуватою, трохи замкненою, незворушною академічною дамою, позбавленою лідерських якостей. Зараз же перед ним сиділа інша людина. Що з неї злетіло, а що вилізло? Розберемося пізніше.
— Продовжуйте, Рут.
— Стартувати додому намічено за рік, після консервації і повернення паливної експедиції. Правильно?
— Так.
— У такому разі ми пропонуємо за час, що залишився, створити і, при бажанні, узаконити якомога більше сімейних пар з правом народження 3-4 дітей.
Чогось подібного слід було очікувати. Тому Улісс не здивувався.
— Що робити з іншими чоловіками?
— Ляжуть в анабіоз. Сімейні пари виростять дітей і теж підуть спати. Серед дітей буде приблизно 75% дівчаток. З анабіозу піднімемо необхідну кількість чоловіків і через п’ять поколінь дисбаланс статей зникне.
— Конфлікти? Трикутники?
— Конфлікти ваші, трикутники наші.
— Скільки перших пар прогнозуєте?
— Всі наші дівчата здорові і... дієздатні. У трьох важкі психологічні проблеми. Тож можливі мінімум 70 пар.
— З чого пропонуєте почати, Рут?
— Сер, тут починаються ваші повноваження. Тільки командир експедиції може змінювати Регламенти.
— І що, на вашу думку, я маю змінити?
— Дозволити шлюби на борту.
— Але половина екіпажу вже має сім’ї вдома! Як бути з ними?
— У всіх є право вибору. А знаєте, командоре, життя само розбереться.
Розбереться?! Вже починає! Тільки недавно прийняли важке рішення йти додому, економлячи ресурси і спалюючи життя! Тільки б дійти! Будь що буде, тільки б ще раз побачити рідні світи! Але минуло всього два місяці, і життя почало свою непередбачувану гру. Однією іскрою спалило старий план і запалило щось нове, сліпуче і непрогнозоване. Спокійно, капітане. А що, власне кажучи, відбувається? Чи ж може бути гірше? Просто буде по-іншому. Інтуїція підказує, що жінки праві.
Відпустив жінок і включив інтерком.
— Усім чоловікам, вільним від вахти, зібратися о 21.00 в спортивному центрі.
Улісс за п’ять хвилин не поспішаючи виклав присутнім нову стратегію експедиції. До аудиторії не одразу дійшов сенс сказаного. Правду кажуть, що в критичній ситуації жінка мислить швидше.
— Питання є? Ні? Тоді добу на роздуми. Завтра тут же в цей же час.
На ранок з’явилися перші ознаки бродіння в інертній чоловічій масі. Улісс викликав першого помічника: середній вік, на батьківщині дружина і дві дочки.
— Як настрій, Тирсе?
— Поки що ніяк, сер.
— Як екіпаж?
— Зміни є. На краще чи на гірше? Важко сказати. У будь-якому разі, почали більше спілкуватися. З’явилися емоції. Різні, правда.
— Про що говорять?
— Про різне. Головне, що не мовчать.
Викликав Рут.
— Ви задоволені, мадам? Як настрій?
— Краще, ніж тиждень тому, сер.
— Як ваша, вибачте, зграя? Що ще задумали?
— Обдумуємо практичну реалізацію проекту.
Це вже проект?! Гаразд, процеси йдуть. Поки якось все дуже гладко. Треба внести якийсь збурюючий фактор.
— До уваги екіпажу! Призначені на сьогодні чоловічі збори переносяться на завтра.
Про нове місце і час повідомлю ввечері. Подіяло. Народ зрозумів, що у командування немає остаточної позиції і багато що залежить від екіпажу.
Збори пройшли шумно і бурхливо. Але це вже був інший колектив, з’явилася надія і обережний оптимізм. Потім був загальний збір екіпажу. Недовгий. Все було ясно і прийнятно. Більшості. Нечисленній меншості було байдуже. Відправили паливній експедиції докладний звіт про останні події. Вони теж мають визначитися.
Робота на борту пожвавилась. Консервація продовжувалась. Один вантажний ангар перебудовували під величезний відсік анабіозу, який скоро прийме більшу частину екіпажу.
А з найбільшого ангару почали створювати Оазу — шматочок планетарної поверхні. Навіщо? Так вирішили жінки. Вголос ніхто не говорив про призначення зони, але всі знали. Тут зростатимуть діти, і з народження вони будуть знати, що світ не обмежений корпусом крейсера. Будуть знати, що попереду їх чекають безкраї простори планет, які зараз можна побачити тільки в фільмах. А поки майбутнє можна буде відчути тут, погрітися на сонечку, скупатися в річці, походити по траві, відчути, що таке вітер і дощ.
Але ж скільки клопоту завдав цей задум! Технічні питання вирішилися просто. Звільнили цілісний блок 500 на 700 метрів, заввишки 50 метрів. Роздробили на гравій кілька забортних скель і засипали зону двометровим шаром. Продумали освітлення, вітер і дощ. Створили річку зі струмками.
Знайшли в колекціях життєздатне насіння, з ягід і фруктів повитягали кісточки. А куди це все саджати? Де взяти справжній ґрунт і його мікрофлору? Біологи сказали: давайте без фанатизму, потрібно спочатку посадити все на гідропоніку і паралельно займатися ґрунтом. Це було непросте завдання, але і його вирішили. Вирішували всім екіпажем, і через якусь сотню років мали повноцінний півметровий гумус.
Але це буде потім. А зараз це важка робота, нервова і виснажлива. Особливо для Улісса і Рут. Склалося так, що вона стала в крейсері другою за значенням фігурою, зваливши на себе малозрозумілу іншим функцію жіночого лідера. Її вже називають «матінкою» і засипають усіма жіночими проблемами. Це понад звичну штатну роботу. І мимоволі їй доводилося бачитися з Уліссом кілька разів щодня. Схудла, з запалими очима, щось наполегливо втокмачувала йому в центральній рубці. Він не менш вперто відбивався, а потім вирішив збити її з пантелику:
— Рут, ви коли-небудь їсте?
— Снідала.
— Сьогодні?
— Так, сьогодні! Яке вам діло до того, коли і що я їм?