Навчання вплинуло на Семмі цілюще. Це вже була інша істота, жвава й весела. Але Кет бачила, що йому все ще чогось не вистачає. Вона знайшла підказку через статистику життя Лео, який ніколи не проводив у катері більше трьох місяців поспіль. Отже, будь-яка розумна істота має періодично змінювати навколишнє середовище. Відтак Семмі теж повинен змінювати оточення, має інколи залишати катер. З огляду на те, що програма досліджень системи Кастора не скасована і залишився один справний модуль, Кет прийшла до наступного самостійного рішення.
— Зубатику, програму експедиції треба виконувати, її ніхто не відміняв. Ми вже в нормі після аварії і можемо продовжувати вивчення цієї системи. Але без Лео я не можу виконати таку роботу. Отже, пілотом-спостерігачем в рейдах доведеться бути тобі. Що скажеш?
Семмі відповів не відразу. Спочатку він довго сидів у відсіку анабіозу, біля скляної стіни. Довго, годин десять. Він уже розумів, що кожна експедиція займе від десяти до п’ятдесяти днів, і весь цей час він буде відірваний від Лео. Потім він повернувся в рубку управління і коротко сказав:
— Я згоден. Що робити?
— Друже мій, спочатку навчання.
І Семмі почав опановувати модуль. Знадобилося переобладнання містка. Крісло пілота і систему ручного управління залишили, а праворуч від пілотського крісла змонтували нову систему, адаптовану до біометрики Семмі. Роботи Кет могли б виконати всю роботу, але Семмі взяв на себе всі важкі процедури. Паралельно Кет викладала теоретичні предмети.
Настав день, коли переобладнаний модуль обережно виплив зі шлюзу і Семмі почав «здавати на права». Орієнтація, прискорення, гальмування, маневрування, відхід, підхід, захист, зв’язок... Так Кет навчала Семмі управлінню модулем суворо за інструкціями, без найменших поблажок. А потім Кет почала імітувати нештатні ситуації. Довелося знову переробляти щось у модулі під анатомію Семмі.
Навчання забрало весь рік. В результаті Семмі отримав і підтвердив на прискіпливому екзамені всю суму теоретичних знань і практичних навичок, необхідних для пілота-міжпланетника хорошого рівня. Кет навіть провела коротку офіційну церемонію.
— Вітаю, курсанте! Ви засвоїли і склали стандартний курс управління космічним кораблем малого класу й готові до самостійної роботи. Спочатку ми вивчимо цю систему, всі шість зірок. Потім будемо досліджувати найближчі зірки класу G.
— Коли почнемо, Кетті?
— Ще одне, вуханю. Лео сказав би, що пілотська ліцензія — велике досягнення, і це треба відзначити. Ханни зазвичай відзначають певні події в своєму житті, і це називається традиціями. Їх багато, і мені здається, що саме вони відрізняють розумних від нерозумних. Семмі, поки Лео не з нами, давай підтримувати традиції замість нього.
Семмі схвально рикнув і сказав:
— Добре, Кетті. Тямиш, як сказав би Лео. Але краще давай відзначати дні народження: Лео і мій. До речі, а в тебе є якась пам’ятна дата?
— Дата для мене? Я не знаю, яка дата в мене головна.
— Ти знаєш, коли почала функціонувати?
— Звичайно.
— Тоді це буде твій день народження.
— Розумнику, я не біологічний об’єкт. Машини не відзначають днів народження.
— Кет, прямої заборони немає, а для мене ти не машина.
Після тієї розмови вони щороку відзначали три дати. День катастрофи згадувався сам по собі.
А з того часу пройшло довгих шість років. Маленька команда оглянула всі шість зірок системи, зібрала всю інформацію, яку вимагає регламент. Вивчили і картографували нечисленні планети. Перспектив для життя тут дуже мало, можна було з легким серцем залишати систему. А як же наказ Лео чекати рятувальників?
— Малюче, ми виконали програму в цій системі. Що будемо робити далі? Лео наказав чекати.
— Кетті, ситуація змінилась і робити тут більше нічого. Якщо ми хочемо повернути Лео, то повинні йти звідси й шукати життя. Чекати рятувальників тут? За шість років ми не почули нічого на всіх каналах зв’язку. Жодного разу не почули скрипу головних приводів. Я думаю, що катастрофа торкнулася великої частини населеного космосу. У кращому випадку посипались технології, в гіршому...
Семмі замовк, Кет теж мовчала.
— Кетті, ти запропонувала досліджувати зірки класу G. Давай шукати життя. В першу чергу там.
— Тоді треба поповнити запас літію. У нас залишилося років на п’ять.
Це було нескладне завдання: знайти руду в поясі астероїдів і прогнати через два атомарних фільтри. За тиждень двісті тонн реакторного палива на п’ятдесят років лежало в складі. Попутно повністю оновили запас води.
Як завершальний штрих, знайшли старий аварійний модуль, що бовтався на круговій орбіті, і відновили його до рівня маяка-ретранслятора: приймач прямого зв’язку плюс радіопередавач. Семмі було нелегко працювати в цьому модулі, занадто важкі спогади. Але він впорався.
Перед стартом Семмі й аватара Кет зібралися біля Лео, довго дивилися і мовчали. Кожен про своє. Потім встали, Семмі перейшов на місток, ліг (він так і спав на тому ж килимі, як і при Лео) і катер полетів з цієї чорної системи, яку через тисячоліття інша раса назве Кастором.
Можливо, коли-небудь хтось оцінить цю роботу. Десятки і сотні років крихітний катер сплітав зі своїх маршрутів клубок з центром в Касторі, йдучи все далі й далі від місця катастрофи. Прискіпливо аналізував чергову ціль і одного разу навіть уникнув візиту до наднової.
Накопичувалося і архівувалось багато інформації та зразків. Але високорозвиненого життя поки що не виявлялося. Одноклітинне життя є майже всюди, чіпляючись за існування за неможливих умов, використовуючи будь-які острівці параметричної стабільності. Але багатоклітинне життя — явище рідкісне. А ще більш рідкісне — життя з перспективою розуму. Час вони відраховували від дати аварії: такий-то рік П. А. Так було зручно й логічно.
У 45 році П. А. Кет запитала:
— Кудлатику, що відбувається? Я спостерігаю за твоїм здоров’ям постійно, але за 44 роки не виявила ніяких змін. Жодних. Немає і тенденцій до змін. Цікаво, що тіломіри не скорочуються! Вперше я побачила тебе за три роки до катастрофи і ти був таким же. Незрозуміло, чи це норма, чи наслідок гіперопромінення. Що скажеш?
— Ррр... Уявлення не маю.
— Гаразд, а що ти взагалі знаєш про свій вид? В уцілілих архівах про тебе нічого немає, а треба знати хоча б тривалість життя твоїх родичів.
— В середньому двісті років. Можна і більше, за бажанням.
Кет зрозуміла, що розмова для Семмі була неприємною, і вони більше ніколи не поверталися до цієї теми. Точніше, повернулися, але дуже нескоро. Вона продовжувала регулярні огляди симура. Ні за 200, ні за 2000 років жодних змін не відбулося. Звичайно, періодично змінювалась шерсть і зуби. Постійно підростали кігті. Поступово факт незмінності організму Семмі став просто фактом.
Ігри
Кожна експедиція займала в середньому десять років. Розгін, гальмування і рік на вивчення системи. Можна було обмежитися швидким поверхневим оглядом, але Кет і Семмі не порушували суворих експедиційних процедур і регламентів. Почасти з поваги, почасти через нелюбов до чергового перельоту. Рік у черговій системі хоч якось наповнений роботою, подіями і враженнями. А переліт — це багато років одноманітного замкнутого простору. І ці роки тільки частково заповнюються навчанням, аналізом і класифікацією знахідок. Ще частина заповнена фільмами із зібрання Лео, які витрачаються дуже економно, не більше одного на місяць. Кет навіть пропонувала Семмі спати якусь частину часу перельоту, але він відмовився.
Чим же ще заповнювався час? Іграми. Рухливими, логічними і навіть азартними. Звичайні кораблі створювали тільки голографічну аватару для зручності спілкування з екіпажем. Але розвідувальні катери могли на деякий час і матеріалізувати свої аватари. Звичайно, в особливих випадках і тільки всередині корпусу катера. Проте пілоти потайки користувалися цією можливістю набагато частіше. Лео теж. Він частенько просив Кет «затвердіти» і грав з нею у футбаскет (м’яч у кільце забивається ногою), фехтував на жердинах, грав у ханнівскій аналог шахів тощо.